Улай і Марина Абрамович

Навіть найвіддаленіша людина від мистецтва чула, знала, а можливо і бачила спільні проєкти Улая і Марини Абрамович, адже їхня історія кохання неодноразово потрапляла у добірки відомих пар художників. 

Художники вперше зустрілися в Амстердамі 30 листопада 1975 року на їхній спільний день народження. Згідно зі згадками художниці, Улай одразу привернув її увагу перформансом, в якому нарядився напівчоловіком, напівжінкою. Водночас сам художник згадував Абрамович як фатальну та темпераментну художницю. Після її перформансу Lips of Thomas 1975 він допомагав Абрамович й з того часу почалася їхня спільна творча діяльність, яка тривала близько 13 років. На початку свого творчого дуету вони склали маніфест, згідного якого мали відмовитися від постійного місця проживання та йти на все всупереч наслідкам. Вони у трейлері, подорожували Європою, влаштовували перформанси та працювали на сезонних роботах, а Абрамович навіть в’язала светри, щоб забезпечити родину.  

За роки спільного життя та творчості художники створили ряд парних перформансів: Relation Work, Relation in Time, That Self, Breathing in / Breathing out, Rest Energy, Nightsea Crossing. Абрамович потім згадувала: «Наші стосунки були вкрай важливі для розвитку перформансу. Кожен перформанс — частина історії, і я думаю, що вони зобразили у собі неймовірний мікс нашої любові, співіснування та відданості мистецтву». З роками їхня практика ставала все популярнішою, а погляди — різнилися. 

Стосунки пари завершилися перформансом The Lovers 1988. Двоє художників йшли назустріч з двох сторін Китайського муру протягом 90 днів, щоб зустрітися і знову попрощатися. Після того вони не бачилися 20 років, і зустрілися під час перформансу «У присутності художника» на ретроспективній виставці Абрамович в МоМА. 

Камілла Клодель і Огюст Роден

Клодель і Роден познайомились коли їй було 17, а йому майже 40. Камілу представили художнику як талановиту скульпторку, яка має схожий до нього стиль. Попри те, що художнику не потрібні були студенти, він вирішив взяти молоду Камілу під опіку. Їхній роман почався майже одразу і тривав 15 років.

Каміла одразу стала незамінною помічницею Родена, його музою та коханкою. У 1888 дівчина пішла з сім’ї та оселилася в одній з майстерень художника, де жила до розставання. Митці з’являлися на прийомах разом, Роден представляв її як супутницю, що змушувало юну Камілу вірити у світле майбутнє. Вона надихнула його на створення таких картин, як «Вічна весна», «Данаїда», «Сирени», «Поцілунок», «Думка», «Аврора». 

Проте Роден не збирався розлучатися з дружиною — йому було зручно жити між двох домів, і ця ситуація все більше засмучувала Камілу. В якийсь момент її терпець увірвався і вона пішла від художника. Навіть з допомогою родини та брата і нечастими підробітками художниця повільно занурювалася в бідність, врешті втративши розум. Вона вірила, що крім особистого щастя, Роден зламав її перспективи стати художницею. Оскільки двоє художників нерозривно працювали разом, багато з їхніх робіт перекликаються, а деякі експерти впевнені, що повторюють одна одну. Попри те, що Каміла була дуже талановита, вся слава дісталася Родену, тому після розставання, коли її психічний стан погіршився, вона не підпускала нікого до своїх робіт, оскільки в кожному бачила шпигуна, який хоче вкрасти її ідеї. Каміла відмовилася від допомоги Родена, глибоко затаївши в собі образу за зруйноване особисте життя і творчу кар’єру.

Фріда Кало і Дієго Рівера

Фріда Кало і Дієго Рівера — ще одна пара, без якої не могла обійтися наша добірка. Їхня історія кохання почалася, коли Кало привезла свої роботи на оцінку вже відомому на той час Рівері. Тоді дівчині було 20, і вона була лише на шляху відновлення після важкої аварії, наслідки якої переслідували її все життя. «Ця дівчина — художниця від народження», —  так скаже Рівера про юну Кало. Крім мистецької діяльності, їх пов’язали спільні комуністичні ідеали, які в той час набирали популярність у світі. Вони одружилися в 1929, а перше розставання сталося під час самого застілля, оскільки Рівера раптово почав стріляти в гостей, чим добряче налякав присутніх та саму Кало. Вона потім деякий час жила з батьками, поки Рівера не вимолив прощення.  

Попри одруження, Рівера не переставав зраджувати молодій Кало, що сильно било по її самооцінці. Найважче було, коли він зрадив з її молодшою сестрою. Картина з жінкою, що стікає кров’ю з порізів, символізувала її страждання. Романи, сварки, важкі та сильні характери обох призвели до тріщини — в 1939 році вони вирішили розійтися. 

«Ми розійшлися, щоб знову бути разом», — пізніше скаже Кало. А поки після розставання вона поїхала в США. Проживши там недовгий час, вона потрапляє в лікарню з ускладненнями, пов’язаними з давніми травмами хребта. Після того, як Дієго дізнався про стан художниці, він прибув до лікарні та знову зробив їй пропозицію, тож в 1940 році вони одружуються знову. Друге одруження вони переживають більш мирно, їхній особняк знову стає центром культурного життя міста, а між собою художники обмінюються любовними листами. «Якби у мене було здоров’я, я все його віддала б Дієго».

Гілберт та Джордж

Художники познайомилися під час навчання в Школі мистецтв Сент-Мартіна. За словами пари, вони зблизилися тому, що Джордж був єдиною людиною, яка могла зрозуміти погану англійську Гілберта. Тоді ж вони почали працювати разом: вони розділяли погляд, що мистецтво має бути «для усіх». Попри те, що пара працює з різними медіа, усі свої роботи називає «скульптурою». 

Одна з їх перших значних робіт — фотографічний проєкт, на якому двоє були одягнені в однакові костюми George the Cunt and Gilbert the Shit — так вони назвали цей проєкт, як пізніше пояснювали, щоб уникнути критики. Під час навчання вони створили перформанс, який назвали «Співоча скульптура». Вперше його показали під час National Jazz and Blues Festival у 1969, а потім в Nigel Greenwood Gallery в 1970. Під час перформансу вони покривали голову та руки різнокольоровою пудрою, ставали на стіл та співали Underneath the Arches дуету Flanagan and Allen. Усе життя пара працювала і жила вдвох, їх майже неможливо побачити порізно, оскільки всюди вони ходять разом, а себе самих називають «живими скульптурами».

The Pictures, ймовірно, найвідоміша серія Джорджа та Гілберта, чорно-білі фотографії з якої потім вручну поповнювали розписом червоних та жовтих штрихів. Пізніше вони почали експериментувати з кольором та підсвіткою. Оскільки на багатьох роботах пара фігурує вдвох, вони називають цю серію «візуальним любовним листом від нас до глядача».

У травні 2007 року про Гілберта і Джорджа ВВС Imagine виступив документальний фільм. У кінці програми робота Planed була доступна для безплатного завантаження з вебсайтів BBC та The Guardian протягом 48 годин. Також у 2007 році Tate Modern випустив книжку The Complete Pictures, 1971–2005, де зібрали тисячу прикладів їхньої творчості. Зараз пара живе в Лондоні в особняку 18 століття, ходить в однакових костюмах і у своїх інтерв’ю говорить, що вони закохалися один в одного з першого погляду. 

Жан Клод і Христо

Христо Явачев і Жан-Клод де Гільбон народилися в один день 13 червня 1935 року в різних куточках Європи. Познайомилися вони в Парижі, коли Христо запросили намалювати портрет матері Жан Клод. Їхній роман швидко закрутився, Жан Клод розірвала стосунки з чоловіком одразу після медового місяця і переїхала з Христо в США. 

Разом вони створили власну техніку обгортування великих споруд та природних об’єктів у тканину. 1968 року пара взяла участь в одній з найпрестижніших виставок сучасного мистецтва Documenta IV. Одні з найвідоміших творів пари: обгортання скелястих гір Колорадо (за мотивами цього проєкту зняли фільм, що отримав номінацію на премію Оскар як найкращий короткометражний документальний фільм), обгорнутий Рейхстаг у Берліні та міст Пон-Неф у Парижі. У 2019 році на кінофестивалі Docudays UA показали фільм про створення проєкту The Floating Piers, який Христо присвятив коханій Жан Клод.

У 2019 році Христо планував обгорнути Тріумфальну арку в Парижі, але після його смерті невідомо, чи проєкт зможе бути реалізованим.