«Власний мотив»: художники про роботи, створені в межах резиденції «Великий Перевіз»

Статті

exc-5d5fa10bbd6c5400011cf7a4

22 серпня у Полтаві відкрилася виставка «Власний мотив», учасниками якої стали Анна Звягінцева, Нікіта Кадан, Лада Наконечна, Іван Світличний, Леся Хоменко та SVITER art-group. Представлені роботи художники та художниці створили в межах індивідуальних резиденцій у селі Великий Перевіз, Полтавської області. Кураторкою проєкту виступила Тамара Бабак.

Митці та мисткині зосередилися на історичності ставлення до природи, її сприйняття та тлумачення в мистецьких практиках. Що визначає сьогодні шлях художників до природи, із якої перспективи, з якого кута огляду простягається власний погляд художника та яке визначення має «краєвид» сьогодні?

Редакція Your Art розпитали Нікіту Кадана, Лесю Хоменко та Ладу Наконечну про участь у резиденції та тему природу в мистецтві — як ключову для кінця 2010-х.

Микита Кадан

Як вплинуло перебування у селі Великий Перевіз на ваше сприйняття природи та краєвиду, яке ви передаєте в роботі?

У селі Великий Перевіз я опинився фактично без свого «матеріалу», тобто без міста, історії, людей, які ведуть боротьбу за той чи інший проект спільного майбутнього, тобто без «політики» в її розширеному розумінні. Власне, краєвид із порівняно невеликим втручанням людини — це й все, що було навколо. Тоді я звернув увагу на те, як, власне, я дивлюся на краєвид, крізь які культурно обумовлені «лінзи» я його розглядаю. Якщо прибрати «національно-романтичну» оптику чи уявлення про «органічний» спосіб людського існування, дерева та кущі стають зовсім іншими.

До яких текстів, авторів ви звертаєтесь, розглядаючи історичність сприйняття природи?

Наприклад, «Нації та націоналізм» Ернеста Гелнера з його роздумами про роль ландшафту у романтичному націоналізм та «Політики природи» Бруно Латура. Ще — текст значно менш відомий, але дуже дорогий мені особисто — «Подорож рівниною» Юрія Лейдермана.

У Харкові відбудеться бієнале «Здається, я заходжу в наш сад», у музеї Garage проходить виставка «Грядущий мир: экология как новая политика. 2030–2100». Тема екології, природи зараз є ключовими у сучасному мистецтві, на вашу думку?

Я думав скоріше про виставку «Природничі історії. Сліди політичного» у музеї MUMOK, у якій я брав участь у 2017, та про documenta(13), яку курувала Каролін Крістов-Бакарджієв. Думаю, у сучасному мистецтві зараз «знаходяться в обробці» думки про те, що «природа» є конструктом, людським уявленням, а також про те, що у епохи людей є свої межі і можливо нам досить скоро доведеться розглядати та рефлексувати наше власне завершення. І що для того, щоб урятуватися від власної деструктивності, нам варто домовлятися із «нелюдськими а́кторами».

Але для мене нинішня виставка не є взірцем дійсно досить розповсюдженого «мистецтва про кінець антропоцену», скоріше гібридом цієї теми із давнішими сюжетами про стосунки націоналізму й ландшафту.

Леся Хоменко

На резиденцію у Великий Перевіз я їздила чотири рази з 2011 року. За цей час я створила досить багато робіт, кілька з них тісно пов‘язані саме з ландшафтом Перевозу. Та околиць. Але часто це програмна робота — я готую матеріал заздалегідь і використовую час на резиденції для програмної роботи. В серії «Дача Вернацького» я провела з локальним контекстом — для зображення використовувала архівні фото з етнографічного музею та власні матеріали.

До яких текстів, авторів ви звертаєтесь, розглядаючи історичність сприйняття природи?

У моїй роботі присутня фігура Вернадського, його дача, де він проводив досить багато часу і писав про ноосферу. Але конкретно на тексти про ландшафт я не спираюсь, швидше про те, як картина може бути зібрана і прочитана. Тут багато авторів — від класики Дідро, Імдаля — картина, як передумова появи кіно — та Делеза з його аналізом фігуративу. Але в цій роботі всього по трохи.

Тема екології надзвичайно важлива в принципі. В моїй роботі Дача Вернадського якраз дачі самої нема — на її місці хащі. Проте до екологічної ситуації це не має відношення — це картина і вся природа на ній штучна, а картинка синтетична.

Леся Хоменко на фоні своєї роботи «Дача Вернадського», 2017

Лада Наконечна

Зараз мене вражає, наскільки сприйняття навіть дикої природи культурно обумовлене. Людина активно проникає у природу як свою власність, і лякає те, що це вже стало нормою. Присутність людини відчувається всюди. Коли я була вперше у Великому перевозі в 2011 році, зробила відео «Ідилія» — статичною камерою зафільмувала пейзаж, з доріжкою углиб кадру та дереві на золотому перетині, в якому ненавмисно закамуфльований діючий гучномовець. Звук лунав далеко по селу, проникав у віддалені куточки. У 2017 році я повернулась в село, гучномовець був на місці. По змісту передач та рекламі можна відчути зміну соціально-політичних настроїв.

До яких текстів, авторів ви звертаєтесь, розглядаючи історичність сприйняття природи?

У своїй персональній практиці я працюю з соцреалістичним пейзажем після семінару «Соціалістичний реалізм. Здаватись іншим», який проводив Метод Фонд в 2017 р., водночас відбулася й моя резиденція в селі Великий перевіз. На семінарі ми звертались до текстів дослідників соцреалізму, наприклад Є. Добренко, К. Кларк, також до висловлювань художників про пейзаж в радянському мистецтві. Період формування методу соціалістичного реалізму був також часом активного виховання сприйняття глядача.

В межах експозиції Іван Світличний показав роботу «Сценарій/Граматика», яка стала проміжною ланкою, послідовним продовженням проєкту «Сценарій» 2018 року, що вивчає набуті під час проєкту інформаційні бази, а також є моментом входження до наступного проєкту — «Граматика», що зосереджується на розпізнаванні частин мови (де мовою є візуальність). Констатуючи, що на цьому етапі перед людством постають непередбачені задачі, послідовність цих проєктів працює в площині таких питань: що визначатиме статус твору мистецтва в майбутньому, яким буде наше сприйняття навколишнього середовища, які будуть пріоритети, що становитиме нову візуальність у майбутньому; та пропонує глядачу зануритись у гіпервізуальність.

Анна Звягінцева представила «Стежки». У роботі авторка цікавиться феноменом стихійно стоптаних стежок — стоптаних містянами всупереч прокладеним міськими службами плановим пішохідним доріжкам. Напевно, в цій дії проявляється конфлікт між природною «бажаною стежкою» та окультуреним штучним середовищем. Людина прокладає собі шлях навпростець, доцільнішим для себе напрямком та ритмом. Також Звягінцева говорить про ступінь довіри у слідуванні за кимось, хто раніше протоптав стежку і знає її. Художниця ставить питання: слідуючи довірливо по слідах іншої людини, прагнучи потрапити точнісінько у її слід, чи наслідуєш ти насправді способи дії та руху, чи відтворюєш чужий досвід?

В основі відео «Розмова» Арт-група SVITER — два накладені одне на одне відео, зняті з одного й того ж місця у резиденції «Великий Перевіз». Обидва відео документують дві різночасові прогулянки Лєри Полянскової і Макса Роботова, учасників арт-групи SVITER, під час якої вони розмовляли по телефону і ділилися враженнями щодо резиденції. Проте у відеороботі їхні діалоги замінені на аудіосемпли — гомін зграї птахів, пориви вітру, шум води, рух трави — навколишні звуки, які людина починає розрізняти поза міським середовищем. Замінюючи у відео власне мовлення на не зумовлені культурно природні звуки, сучасні художники проявляють певну тугу й бажання осягнути принципову невербальність.