20- та 200-гривневі «банкноти», на яких звично зображені портрети Івана Франка та Лесі Українки, художник доповнив роздумами автора та авторки про соціально-економічне  становище людей. З них ми дізнаємося, що Іван Франко та Леся Українка дотримувалися соціалістичних поглядів на державний устрій.

 «Леся Українка й Іван Франко були лівими, як більшість освічених, прогресивних і справедливих людей того часу. Їхній світогляд сформувався великою мірою завдяки Михайлу Драгоманову, яким я, до речі, планую замінити Вернадського на банкноті в 1000 гривень. Це були люди прогресивних поглядів не тільки в ті часи, але й сьогодні, їхні цитати досі є актуальними. Леся, можна сказати, в якомусь сенсі продовжила справу Марко Вовчок і Михайла Драгоманова. Я її дуже люблю, мені вона бачиться дуже витонченою і сильною, принциповою і щирою, дуже вродливою зовні й внутрішнє. Мене вражає її літературний гротеск в драматичних і трагічних поемах, тверезість, відданість і критичність у публіцистиці, листуванні, передмовах. Леся не просто боролася з храмопоклонінням і клерикалізмом, вона до самого кінця була войовничою атеїсткою, її марксизм етичний. Соціалісткою вона була не утопічного, не доктринерського ґатунку, так само як Іван Франко». 

Давид Чичкан послідовно дотримується критичного напрямку у своїх проєктах та сам є анархістом. Для нього мистецтво — це одна зі сфер буття, де також триває боротьба поглядів та шляхів, якими ми як суспільство будемо рухатися далі. На питання, чи можна за допомогою мистецтва втілити соціальні або політичні зміни Давид Чичкан відповів, що: «Мистецтво може не просто плекати чи наближувати соціальні, економічні й політичні зміни. Воно має це робити, щоб бути саме мистецтвом».

Проєкт «Портрети, які говорять» був створений як продовження перформансу, який Давид Чичкан робив у Фундації. Тоді він запрошував глядачів та глядачок обрати цитати Лесі Українки або Івана Франка з переліку та записував їх на 20- та 200-гривнєвих купюрах. Глядач або глядачка вголос прочитували записану цитату на прохання Давида Чичкана та далі ці купюри пускали в оборот, купляючи щось на ці гроші. Це спровокувало цитати про політичне бачення майбутнього, питання робітників і робітниць, розподілення грошей шляхом обміну між покупцями. 

Саме таке розповсюдження ідей про рівність й достаток кожного й кожної й стало завданням Давида Чичкана у цьому проєкті. «Чому у той час, коли Україна прямує у неоліберальну прірву і рясніє всякими реакційними тенденціями, на гривнях продовжують зображати портрети соціалістів? Чому ці портрети мовчазні, коли їм є що сказати стосовно нашого економічного і політичного буття? Чому українці у своїй більшості люблять Лесю, Івана і Тараса за косу та вуса, а не за інтелектуальний доробок і відданість у боротьбі за щастя, вільність і рівність?», — запитує Давид Чичкан. 

Виконані на широкоформатному папері аквареллю та олівцем 20- та 200-гривневі «банкноти» та розташовані на стінах галереї, вони втрачають своє значення як купюри, а натомість стають немов пам’ятками тим думкам, які могли б сформувати майбутнє.