Диспут «Той, про кого не говорять» у Шепетівці

24 вересня в кінозалі Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці відбулося відкрите обговорення функціонування музею у «декомунізаційних» умовах. Упродовж тривалого часу міські чиновники скаржились на начебто неправомірну діяльність музею, апелюючи до ухвалених законів у 2015 році, та погрожували ліквідувати інституцію. Була спроба дізнатися думку містян щодо музею шляхом анкетування та переосмислити штучно героїзованого письменника за допомогою мистецької інтервенції в експозицію музею учасників та учасниць самоорганізованої ініціативи ДЕ НЕ ДЕ. У такий спосіб хотіли винести з вузького кола музейни(ць)ків і  чиновни(ць)ків питання про «декомунізацію» музею та оприявнити його широкій авдиторії.

Попри публічне представлення та обговорення нової назви й концепції музею Миколи Островського, проведення диспуту «Той, про кого не говорять» стало можливістю перенести відповідальність з музейних працівни(ць)ків на представників громади міста, чиновни(ць)ків.

За чотири з половиною години запрошені спікери та спікерки, депутат(ка) Хмельницької обласної ради, працівниці культури встигли й облаяти та емоційно посперечатись між собою, і процитувати закон та пісню Кобзона, згадати всі трагічні події України у 20 ст. та спадщину ЮНЕСКО, і демонстративно гримнути дверима, і покритикувати УІНП, але так і не встигли вирішити питання про нове бачення музею Миколи Островського у Шепетівці.

Диспут розпочався з презентації нової концепції музею та чотирьох запропонованих назв музею: «Історичний музей М. Островського» ― музеєфікація об'єкту зі зміною профілю на історичний, «Музей радянської пропаганди», «Музей радянського тоталітаризму», «Музей радянського міфу».

Подейкують, що дискусія мала б зовсім інший «клімат», якби її відвідали місцеві депутати, які писали скарги на Музей, або ж представни(ці)ки УІНП, які, можливо, пояснили б чому ухвалені закони про декомунізацію є маніпулятивними.

Публікація цілої дискусії сягнула б далеко за межі довгочиту, тому нижче зібрані висловлювання усіх запрошенихх спікер(ок)ів, а також промовисті, пафосні конструктивні й ні, висловлювання учасників та учасниць дискусії. 

DSC_1163.jpg

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці

Концепція музею передбачає поширення знань про правдиву, звільнену від міфів та стереотипів історію України та краю 20 ст., а також, залучення до музею широкого загалу відвідувачів; забезпечення повноцінного функціонування музею як наукового та культурно-просвітницького закладу. Важливим є реалізація ребрендингу, щоб побачити, що це цікавий музей, актуальний. Щоб не казали, що ось там працює «совок». А ми щодня таке чуємо та читаємо. Стикаємось з таким щодня!

Жінка у залі

Я розумію, але можна без цих усіх слів?! Трошки забагато…ну, не треба нагнітати нам цю обстановку, ну для чого це…?!

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці

Я кажу, що мені говорять і коментую з якими проблемами стикається сьогодні музей, розумієте?!

Жінка у залі

Это чересчур! 

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці

Це реалії! Звісно, якщо має проводитись реекспозиція, то має бути осучаснення експозиції новими мультимедійними установками,  розширення доступу до інформації, активне використання виставкового простору і створення цікавого та сучасного інтерактивного музейного простору для відвідувачів. Звісно це і організація наукової діяльності, видавничої,  і співпраця з науковими інституціями, активізація діяльності в інформаційному просторі та промоція музею, музейного продукту і колекції в Україні та за її межами.

От власне так коротко. Вже час запросити наших спікерів, тому у кого є питання давайте будемо піднімати руки…

Чоловік у залі

Яка кількість опитаних людей у місті? На якому інтернет ресурсі Ви запустили опитування?

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Опитування ми проводили на вулицях міста. У нас є анкети. Ходили по організаціях, відвідували ті заходи, на які нас запрошували і там ми робили опитування, також у нас тут постійно лежали анкети  для відвідувачів — хто приходив, тому пропонували заповнити; робили у соцмережах у 2017 чи 2016. Кількість відвідувачів…

Чоловік у залі

(вигукнув) На якому сайті? 

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Я не знаю, тоді я ще не була директором . Я можу сказати, що ми у цьому році зробили останнє опитування і це було опитано 132 людини…

Чоловік у залі

(вигукнув) Аж 132 людини!

Інший чоловік у залі

Почті пів Шепетівки...

Чоловік у залі

Ви з цією меншістю хочете нав’язати думку. Нас 30 000 у місті!

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Шановний, я не нав’язую думку. Навпаки, я намагаюсь сьогодні зробити цей диспут, щоб почути думку громади. Розумієте, бо виходить, що цей музей захищають тільки працівники музею.

Чоловік у залі

Я вибачаюсь! Одну хвилинку! Наша позиція громадян міста – прибрати, зробити його таким гарненьким, як наприклад, у Кам’янці, прибрати цю траву, зробити його просто красивим і оставити його в покої, не трогати.

(вигукнув) ПОБУДУЙТЕ МУЗЕЙ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ― навпроти, і тоталітаризму…побудуйте собі… за 30 років...

Інший чоловік у залі

(перебив) На місці кінотеатру Островського!

Чоловік у залі

(продовжив) за 30 років...побудуйте собі новий музей, націоналістичний…який хочете… побудуйте навпроти, а цей приведіть в порядок і розкажіть як було. Історію не зміниш ніколи. Є вчора і є зараз. Завтра ― ми ще не знаємо. От цього не трогайте, дайте належний вигляд. Побудуйте новий з новою назвою. Це наша Вам пропозиція, інакше ―  буде сильний супротив! (чоловік гримнув дверима і покинув зал)

Інший чоловік у залі 

(вигукнув) Зареєструйте цю думку!

(сміх у залі)

Олег Погорілець, спікер та директор Державного історико-культурного заповідник «Межибіж»

І давайте ще раз і ще раз говорити про перспективу і щоб така громадськість, яка, на жаль, вийшла, залишилась…

Чоловік у залі

Громадськість підтримує те саме! Містяни підтримують цю пропозицію повністю.

Олег Погорілець, спікер та директор Державного історико-культурного заповідник «Межибіж»

Я думаю, ви зможете це продовжити більш конструктивно без такого крику і хлопання дверима. Всі будуть мати можливість сьогодні виступити. Домовились?! Давайте конструктивно, без якихось образ, персоналій і говорити про те, що час іде й час змінює і людей, і музеї. Десять  років назад був у нас величезний український форум «Музей, що змінюється у світі, що змінюється». Ця тема на сьогодні теж актуальна і для Меджибізької фортеці, бо ми маємо величезну колекцію соцреалізму та краєзнавчий музей у нас має багато, Одеський музей сучасного мистецтва — там теж є дуже багато творів радянських художників, які творили у радянський час. Ми сьогодні повинні зрозуміти як ми маємо використати цей спадок, те,  що нам залишили наші предки для того, щоб показати і дійсно зробити концепцію музею такою, щоб він і показував історію, і працював на майбутнє. Так що прошу вас дотримуватись ось цих принципів. Домовились?! 

Чоловік у залі

Питання до доповідача (Наталії Никонової)*. А взагалі яка ситуація? Чому ми тут усі зібрались? Бо я так зрозумів, шо не всі тут знають чому ми зібрались та  шо ми маємо вирішити! Шо є проблема із закриттям музею, є проблема від мерії, від влади української, від людей? Ну, чому взагалі постало сьогодні таке питання? Рік-два не було цього питання, а зараз воно появилось.

Олег Погорілець, спікер та директор Державного історико-культурного заповідник «Межибіж»

От саме рік назад тут було дуже жарко, навіть …

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Почалося все з прийняття закону про декомунізацію. Сьогодні ситуація склалася така, що прийнятий у 2015 році закон про декомунізацію засуджує політику комуністичної партії, нацистської і тоталітарних режимів. Миколу Островського Український Інститут національної пам’яті вніс у рекомендаційні списки на допомогу громаді у перейменуванні вулиць та об’єктів. Власне, у цьому законі міститься підпункт, який зазначає, що це не стосується музеїв….Суть у назві. Сьогодні йде мова про назву, а не про закриття музею! Закрити музей сьогодні не можна. У нас є штат, ми всі працюємо, на роботу всі ходять, ліквідувати нас як юридичну одиницю ніхто не може. Спротив стосовно назви.

Чоловік у залі

Я вибачаюсь, це рекомендаційно, тобто не обов’язково!?

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці

От власне, ми сьогодні запрошували Український інститут національної пам’яті, щоб вони пояснили цю позицію. От з цього і все почалось!

Женя Моляр, дослідниця радянського мистецтва, учасниця ДЕ НЕ ДЕ

Просто закон тут «дуже зручний» для УІНП, оскільки у назвах юридичних осіб не можна використовувати те, що «рекомендовано» не використовувати, а на діяльність музеї закон про декомунізацію не розповсюджується. Тобто якщо Інститут національної пам’яті вважає оце місце, де ми зараз сидимо, юридичною особою, виключно, то звісно, тоді заборонено використовувати цю назву, але якщо ми розуміємо, що це музей, тоді цю назву можна використовувати. Тому, бачите, у нас такий закон, що його не можна однозначно трактувати. Він «дуже зручний» для використання і різноманітних маніпуляцій. 

Володимир Чорногор, начальник відділу з питань музейної справи Міністерства культури України

Закон стосується більше пропаганди і використання для пропаганди прізвищ, подій, назви того самого комуністичного режиму, нацистського режиму. Якщо використовується в пропагандистський цілях, значить заборонено...

Женя Моляр, дослідниця радянського мистецтва, учасниця ДЕ НЕ ДЕ

Але ж музей це не пропагандистський інструмент…

Володимир Чорногор ― начальник відділу з питань музейної справи Міністерства культури України 

(продовжує) використання музейних предметів в експозиції, у науковій діяльності, публікаціях, які стосуються тоталітарних режимів і не підлягають забороні, а от назва — це дійсно питання спірне. Наскільки у назві прізвище Островського є пропагандою режиму (знизує плечима). У нас і в Міністерства юстиції трошки інше бачення. 

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Остання скарга у Міністерстві юстиції була про те, що ми не виконуємо закон про декомунізацію. Систематично ми пояснюємо що робимо і чому не перейменовуємо. Міністерству юстиції ми повідомили, що, до речі, ця скарга була опублікована у соцмережах, плануємо цей диспут на весну, але ми вирішили перенести на вересень, де має бути обговорення з громадою, де ми презентуємо те, що ми напрацювали, тому що сьогодні хтось дуже боляче сприйняв те, що ми «нав’язуємо» назви — ні, це те, над чим ми працювали. Саме сьогодні ми маємо визначитися, яким має бути музей! Буде він музеєм Миколи Островського чи має він носити іншу назву.

Мешканець Шепетівки

Я мешканець Шепетівки, який причетний до забивання першого сваю ось у цій (вказує на місце, де стоїть) точці музею, коли ще не було горбка. Тому я хочу сказати, що сьогодні полеміка чи диспут іде трошки не про те. Директор музею пропонує зробити з музею справді (довга пауза) установу, яка буде критикувати минуле, критикувати здобутки радянської влади, те, як в Островського було шось не так. Я не заперечую. Про це треба говорити, але не на цьому ставити акценти. Якщо так, то давайте ми доповнимо там, де Друга світова війна і остальне…

Женя Моляр

Женя Моляр

Депутат Хмельницької обласної ради

От є така біблійна заповідь «Пам’ятник — скинутий, музей — зруйнований, завжди буде давати паростки, він повинен померти природньою смертю». … . Ми у Хмельницькій обласній раді дуже раді, що колектив, а ми колектив хочемо підтримати, їм сьогодні є не просто, не легко, тому що Міністерство культури говорить одне, Міністерство юстиції говорить інше, Інститут пам’яті говорить ще інше. Зараз буде нове керівництво Інституту пам’яті… тому питання дискусійне. Далі ми на рівні обласної ради будемо цим питанням займатися. Потрібно, щоб Шепетівка сьогодні ожила, і промисловість, і щоб громада об’єдналась. Це бренд. Знаєте, як той казав: «Ви мене хоч чайником назвіть, але по голові не бийте». Якщо тільки назву змінити, воно відразу зникне... зникне. Це видно з історичних прикладів: є там газета «Комсомольська правда», є там «Юманіте» у Франції. Воно збереглося! Це ж не означає, що воно носій якоїсь там ідеології. Це традиція! А нація буде сильною, коли вона має минувшину, бувальщину…

Чоловік у залі

(вигукнув) Почитай історію!

Депутат Хмельницької обласної ради

(продовжує) коли має традиції. Завершую свій виступ. Добре, що ми цю дискусію проводимо. Хочу сказати колективу, що ми вас завжди підтримуємо, ви, будь ласка, не розгублюйтесь, ви не реагуйте, будь ласка, на окремі якісь публікації, ви повинні бути вище цього, ви інтелігенція цього міста, ви музейні працівники, ви проводите дослідницьку роботу. Звичайно, у цьому музеї з’явиться, обов’язково, великий експонат про російсько-українську війну на Сході, обов’язково там з’явиться про чорнобильців, афганців, про учасників АТО. Історія продовжується. У цьому прекрасному комплексі є де її розмістити, зробити красиво, щоб сюди їхали туристи і з нашої Хмельницької області, і всієї України, і приїжджали іноземці, щоб тут будувались готелі, з’являлись об’єкти громадського харчування, так як от сьогодні в Кам’янець-Подільському. Не позбувайтесь всього того, що може вас прославити на весь світ і прогодувати, і все інше. Тому дякую вам за увагу! Вважаю, що ця розмова корисна. 

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Власне, враховуючи з якою швидкістю знищуються радянські мозаїки, вони є унікальними. Я думаю, що така  унікальність як мозаїчне панно, можливо, дасть нам таку перевагу як внесення під захист ЮНЕСКО. Там є унікальні види мистецтва, архітектурні пам’ятки, які зникають або вже знищені. 

Женя Моляр, дослідниця радянського мистецтва, учасниця ДЕ НЕ ДЕ

Я б хотіла ще додати практичні зауваження до назви. Сьогодні офіційна назва музею дуже довга і її варто би скоротити не через те, що там якісь рекомендації чи «декомунізація», просто для зручності. Для того,  щоб в інформаційному суспільстві нормально оперувати цією назвою, тому що Обласний меморіально-літературний музей — це незручно, воно навіть у соціальних мережах у стрічку не влізе, якщо двома мовами написати. Тобто тут абсолютно практичне і прагматичне питання назви, навіть можна змінити профіль музею у статутних документах, якщо це вже так необхідно, але залишити впізнаваний, зрозумілий бренд, як ви говорили, музей Миколи Островського. І тут ще важливо говорити в контексті розвінчання міфів, або засудження цього зневажливого ставлення до особистості, яке ми бачимо в експозиції, коли незважаючи на людину з неї просто конструювали героя. Обов’язково повернути повне ім’я Миколи Островського, не М. Островського, а музей Миколи Островського. Він одразу пояснює дуже багато і в нас перед очима постає ця споруда чудова, ця червона мозаїка. І вже далі, коли ми починаємо все це вивчати, відвідувати екскурсію ― маємо матеріал для критичного переосмислення. Те, що сьогодні у нас присутні дві тези: або ми «возвеличуємо», умовно кажучи, «ката українського народу», або ми засуджуємо «святого» Островського.

Музей уже давно не  пропагандистський інструмент і не є місцем, яке возвеличує та засуджує. Музей — це місце, де є інформація, де є матеріал. Кожна свідома людина може прийти і для себе використати це знання, критично переосмислити, а вийшовши з музею, зробити висновок «святий» він, чи «кат», як було у той час і буде потім. Взагалі важливо розуміти для чого з’являються ці дискусії. Ми ніяк не можемо відвикнути від того, що музеї були пропагандистським інструментом у радянський час. Сьогодні…до речі, був дуже цікавий момент, коли ми дивилися варіанти назв, представники Інституту Національної пам’яті пропонують називати це «музеєм радянської пропаганди», а у нас ж заборонене саме слово «радянське», тому треба називати «музей державної пропаганди» і закінчуватися експозиція має Інститутом національної пам’яті, який творить таку саму державну пропаганду сьогодні тими самими інструментами. Розкажу вам ситуацію у Кмитівському музеї, дуже коротко, з яким я працюю цілий рік. Недавно комісія депутатів Житомирської обласної ради виявила факт правопорушення (посміхається), теж цікавий момент, як комісія може виявляти факт правопорушення, через те, що у соціальних мережах Кмитівський музей образотворчого мистецтва назвали «Музей радянського мистецтва», оскільки у колекції представлені твори 1955-1989 років і тільки за те, що у соціальних мережах використовується ось ця уточнююча назва «Кмитівський музей радянського мистецтва», комісія депутатів постановила доручити директору видалити сторінку і у разі не виконання ― підняти питання про невідповідність посаді, тобто вони змушують директора видалити сторінку зі соціальних мереж і залякую його, погрожують звільненням. І саме за слово «радянське». Ми отримали цей лист від Інституту національної пам’яті, де є дуже довге пояснення, яким чином слово «радянське» походить від СРСР, тобто воно є забороненим у використані юридичними особами, але знову ж таки, повертаємось таки до 4 статті закону, де йдеться про те, що закон не розповсюджується на діяльність музеїв. Тобто як ти інституцію назвеш, так і до неї або застосовувати закон, або не застосовувати. І от саме до слова «період», «пропаганда», «міф» можна застосовувати «радянське», але до слова «мистецтво» чомусь не можна, тобто абсолютно подвійні стандарти, абсолютно відсутні будь-які чіткі критерії того, що відбувається. І найголовніше, знову ж таки, хочу нагадати про те, що музей має, особливо музей Миколи Островського, бо це єдиний музей, який найефективніше проводить і пропонує  інструменти для критичного переосмислення декомунізації, який, власне, передбачає деконструкцію, тобто дає усі необхідні знання для розуміння того, щоб самому робити висновки, мабуть, найбільш вдалий приклад, через те, що не змінює абсолютно геніальну експозицію. Я розумію, що є ось ці плани, реекспозиція сьогодні звучала кілька разів. Я сподіваюсь, що вона буде непомітною в естетичному, візуальному плані, тому що все, що зроблено у цьому музеї, зовні і всередині, воно настільки довершене, що не хотілося, щоб воно ніяким чином змінювалось, але ці смислові акценти, які тут робляться, такого поєднання детальної експозиції і дуже влучних, фахових коментарів, тут акценти надаються нові, критичні. Вони всі підтверджені. Коли ми з колегами перший раз сюди приїхали, то ставили дуже багато уточнюючих питань і на кожне питання нам співробітниці відповідали документальними підтвердженнями, не було жодного голослівного слова чи припущення, все досліджено, все з документами і дуже фахово проаналізовано.

Screen Shot 2019-10-03 at 1.31.26 PM.png

Депутатка Хмельницької обласної ради

Шановна громадо міста Шепетівки і всі ті люди, які мають активну громадянську позицію, давайте займати її конструктивно, тобто якщо щось не влаштовує, то пропонувати конкретні зміни, і зміни, вибачте, але з фінансовим підґрунтям. Давайте з критиків перекваліфіковуватися у меценатів, які будуть допомагати поліпшувати роботу музею. Критикувати найлегше. Скажу як депутат обласної ради про те, що будь-яке перейменування музею потягне за собою фінансові наслідки, і давайте говорити відверто ― це обійдеться не менше як півмільйона гривень, зміна повністю всієї фінансової документації, юридичної і т.д.. Давайте подумаємо наскільки на часі сьогодні піднімати таке питання. Можливо, краще підняти питання про виділення коштів на поліпшення музею, на поліпшення матеріально-технічної бази, придбання необхідного сучасного обладнання, інтерактивних засобів для трансляції різноманітних цікавих матеріалів історичного, культурного змісту і т.д. З іншої сторони, якщо пропонується просто скорочена назва музею Миколи Островського, вона абсолютно доречна, і з юридичної сторони, будь-яка організація має повну юридичну назву і скорочену юридичну назву, тобто для побуду, у розмові, засобах масової інформації, публікаціях доречно використовувати просто музей Миколи Островського, не змінюючи загальної юридичної стрічки, але це вже на підкуп професіоналам, фахівцям музейної справи. Дуже хочеться ще раз закликати працівників музею просто якісно, професійно виконувати свої обов’язки, тому що ми абсолютно довіряємо як вашій професійності, так і вашому вмотивованому ставленні до роботи. 

Мешканець Шепетівки

До депутата обласної ради. Ось ми тут сидимо і говоримо (вказує на сусіда поруч), треба щоб музей показував різні грані нашого життя, але не торкався Островського. Тому пропозиція: у нас уже 30 років без толку стоїть кінотеатр Островського; музей краєзнавчий знаходиться в такому лихові, шо нема; ото обласній раді і музею Островського підняти питання про передачу з комунальної власності кінотеатр музею, і там можна зробити все, щоб вам було добре.

Депутатка Хмельницької обласної ради

Дякую за пропозицію. Я не  будівельник, але скажу, що, реконструкція коштує близько 30 000 000. Він знаходиться у надзвичайно складному стані, більше того, кінотеатр був у власності міста, а потім проданий на аукціоні. Зараз це є приватна власність і немає жодного відношення ні до міста, ні до області, таким чином зробити щось нереально. У будь-якому випадку питання про те, чим може оперувати депутат обласної ради сьогодні ―  це дійсно діяльність обласного музею, який знаходиться на балансі області, зі своєї сторони, ми як депутати, які займаються питаннями освіти, культури і т.д., постійно відстоюємо роботу музею, і вона оцінюється в цілому Хмельницькою обласною радою на відмінному рівні, знаходить підтримку у продовжені бюджету фінансування. Це те, що сьогодні, насправді, обласна рада може зробити для області в цілому, і зокрема для громади міста Шепетівка. Дякую за увагу!

Олег Погорілець, спікер та директор Державного історико-культурного заповідник «Межибіж»

Зараз мова йде про все і тому я думаю для того і є наше сьогоднішнє зібрання, щоб ми почули всіх і зрозуміли з чим далі будемо працювати. Я розумію, що сьогодні ми не вирішимо питання, але ще і  маємо почути думку і колективу, і музейників, і автора. 

Наукова співробітниця музею Миколи Островського

Дорогі земляки, я науковий працівник музею Островського, будемо казати «першого скликання», який оформляв цей музей. Низький уклін Анатолію Васильовичу і стом художникам, які були з нами. Ми завжди цим гордилися і скромно мовчали, що ми теж до цього приклали руку кожний. Історія нашого музею трагічна. Ви знаєте, кожний музей має, як і людина, свою долю. Одні доживають старості, а є до сорока років, як нашому музею, який двічі  переживає історію знищення. Я пам’ятаю 1991 рік, коли мій колектив, а я буду говорити від нього, наукові працівники, інтелігенція, яка несла не тоталітаризм, а вчила доброму, вічному на прикладі Миколи Островського зараз за кордоном?! Та тому що! Хочу згадати одну легенду: у давнину, коли Володимир Хреститель скидав перунів і вводив нову віру… Перун, утоплений в Дніпрі, кинув палицю русичам і сказав: «У моменти смути — бийтеся новгородці, бийтеся київляни». І що? Так і сталося! Але є продовження цієї історії: там, де на кручі Дніпрові, кричали люди (вигукує) «ВИДИБАЙ БОЖЕ, ВИДИБАЙ БОЖЕ!» стоїть Видубицький монастир. І в 1991 році без зарплатні я була півроку (пауза) хоча сімейне положення у великій скруті, у колективі залишилося чотири чоловіка і ми не перетворили, не дали перетворити музей в бар, конюшню. Я думаю, що тоталітаризм отут (вказує на голову), у наших мізках, у нашому серці, до тих пір, доки ми будемо казати, що все було погано. Ви розумієте, жданівська ідеологія в Радянському Союзі переслідувала Пастернака, Цвєтаєву, Ахматому. Історія повторюється. Ми сьогодні на кого замахнулись?! (вигукує) На Островського! Людину, яка, дійсно, була світочем мужності, трагічною особою… і якщо вже говорити про назву, то я за те, щоб зберегти цей музей, я з великою повагою відношуся до молодого покоління колег. Вони роблять все, ви знаєте, я жінка, я знаю як це вистояти…

Ольга Гончар

Ольга Гончар

Ольга Гончар, директорка Меморіального музею «Територія Терору» (Львів)

Колеги, всім доброго дня! Я Ольга Гончар, представляю Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» у Львові. Це новий музей. У 2009 році ми були створені. Власне, нашим завданням є осмислення спадку тоталітарних режимів, які були і працювали в нашій країні, у нашому місті. Насамперед, я хочу привітати музей з надзвичайно великим ажіотажем стосовно презентації ваших напрацювань. Це вкотре показує, що музей є сьогодні центром, де зустрічається громадськість, тобто де є місце для дискусій представників різних точок зору, опозиції, депутатів, політиків, мистецтвознавців. На думку нашого колективу, сучасні музеї у сучасній країні мають ставати центром, де є свобода проговорювати будь-які теми і де є місце для всіх точок зору. Одна з причин чому ми сьогодні зібрались — це тиск на музейних працівників, який здійснюється різноманітними громадськими об’єднаннями, депутатами, які не погоджуються з діяльністю музею. Як музейниця, яка також час від часу потерпає від різноманітного роду тиску. Надзвичайно важко працювати, коли на тебе тиснуть, погрожують тобі і погрожують прийти та  розправитися з вашим колективом і музеєм. Тому, якщо ви аж настільки стоїте за музей, то думаю, що найкращою допомогою буде, якщо якась одна з ваших громадських організацій чи депутатів забезпечить музею постійну юридичну підтримку, відтак вони зможуть відбиватися від цих нападів, нормально відповідати на всі листи. Тому що, коли твоїй фізичній і психологічній безпеці щось загрожує, то народжувати якісь концепції надзвичайно важко. Якщо ви довіряєте цьому колективу, то маєте стати чітко на його захист. Хочу зауважити, що цей музей має надзвичайно високий потенціал: він будувався як музей, це не якусь будівлю знайшли і передали під колекцію, тут все продумало, зокрема є ця дискусійна зала для диспутів та конференцій, є місце для експозиції, є місце для бібліотеки. Це надзвичайно цінно, тому що в Україні дуже мало побудовано музеї від початку як музеї. Зокрема, Кмитівський музей, про який згадувала Женя Моляр, так само будувався. Це потрібно цінувати! Ми живемо у світі постправди і постпропаганди. Кожен день нами маніпулюють, пропонують нам якісь міфи. Сучасній людині дуже важко вижити у цьому світі і взагалі зрозуміти, що відбувається. Цей музей має виховувати критичне мислення у молодого покоління і всіх, хто до нього потрапить. Сьогодні ми були на чудовій екскурсії, на якій нам показали експозиція, де постать Островського «обезличина» і спираючись на факти, співробітники розповіли, що він у своїх спогадах згадував як не хотів, щоб з нього робили «мавпочку». Йдеться про те, коли він вже не міг пересуватись і кожного разу, коли приїжджала якась делегація, його переодягали у форму, як музейного експонату до нього заходили люди. Це надзвичайно жахливо, але ми розуміємо, що до цих пір такими методами працює пропаганда тоталітарних режимів, однакові обличчя, однакові методи, які просто переходять у спадок один від одного.

Якщо ми говоримо про концепцію музею, то, на мою думку, сучасні музеї мають говорити про людську гідність та права людини, ставити під сумнів міфи, які нам пропоную, щоб ми починали думати. Важливим є те, що фінал музейної експозиції завершується тим, що музей інтегрований у кооперацію зі середовищем людей, які мають певні фізичні особливості, відтак показана їхня творчість, оскільки Островський також не бачив і важко пересувався, але зміг творити. Тому творчість цих людей інтегрована у цей музей, хоча музей непристосований, щоб до нього потрапили на колясках. Наукові співробітниці розповідають, як вони на руках заносять таких людей. Люди з особливими потребами, завдяки радянському спадку, є абсолютно виключені з нашого повсякденного життя. Ми їх не бачимо! І це теж, що має бути у цьому музеї. Мені здається, що цей музей має наприкладі постаті Миколи Островського показати абсолютно різноманітні явища з якими ми зіштовхуємося у нашому світі, це зокрема, тотальна пропаганда. Третій напрямок діяльності музею, звичайно, це унікальний мистецький об’єкт, від концепції до втілення. Таке, насправді, може дозволити собі тільки тоталітарний режим, бо це дуже дорого зробити. Якщо ви говорите про спадщину ЮНЕСКО — окей, його можна додати у список, але для того, аби він залишався там потрібні відповідні кошти на його утримання, тому що цього статусу можна так само позбутися. Думаю, що треба мислити більш глобально. Важливо говорити  про маршрути місцями музеїв, які працюють з подібними темами по всій Україні, щоб туристи заїжджали і в Шепетівку, і в Кмитів, і в Львів. Важливе також опитування. З нашої розмови видно, що є ще кого опитувати, не всіх, можливо, ще опитали. Потрібно, щоб усі включились у дискусію, але так само пропонуючи якийсь концептуальні зміни одразу потрібно пропонувати програму на кілька років, дискусійну, виставку. Думаю, що тут може бути не одна екскурсія, яку ми почули, можуть бути абсолютно різні точки зору тому, що музей і постать Островського дає нам різноманітні напрямки, якими ми можемо рухатися. Ми як експерти, приїхали-поїхали, висловили свою думку. Ви (звертається до депутатів) вирішуєте у цьому місті, і дуже важливо, щоб музей відчував підтримку, зокрема юридичні консультації, тому що не всі мають нормальну правову освіту, не всі можуть розібратись у цих законах. Як громада, ви маєте захистити колектив музею! Ще надзвичайно важливим є питання контенту і його перекладу іноземними мовами. Якщо ви хочете, щоб сюди приїхали різні туристи, то вони мають отримати послуги не лише українською. Це все кошти. Можливо, музею потрібно створити фонд для своїх друзів, таким чином музей зможе отримати підтримку не лише від бюджету місцевого, але й від своїх прихильників. Закликаю висловитися і підтримати музей!

Бібліотечна працівниця

Я буду коротко. Шановні друзі, дуже багато гарно всього сказано, але давайте задумаємось над одним питанням: ось перед нами архітектор, прекрасна і чудова людина, поставимо питанням що це за будівля? Музей — для кого і для чого? Музей Миколи Островського. Я думаю, що все цим сказано. Сьогодні ми були на екскурсії, нам по-іншому розповіли, бо я була у цьому музеї неодноразово і чула розповіді. Подається ближче до фактів, до історії того, як воно було. Колись Кобзон співав таку пісню «Я жил в такие времена, В такие дни, в такие даты!». Так, він (М. Островський) жертва того часу. Він так думав, так він писав, боровся за робочий клас і  проти буржуазії. У нас мало зараз буржуазії?! Вона тепер по-іншому називається. Тому думати якби це переробити, перекрутити, знаєте, це справа остання; колись старші люди вчили «хто міняє, той немає». Тому музей гарний, йому бути і зветься він чудово — Обласний меморіально-літературний музей Миколи Островського. Що ще треба додавати?! Аж ціле нічого…вибачте, аж хвилююся. Колектив я підтримую, вони гарно працюють, а я знаю, бо я теж працівник культури. Музей має бути! 

Лео Троценко

Лео Троценко

Сергій Купрієнко, спікер, вчений секретар Національного музею історії України

Я зараз розповім не свої слова, а нашого фахівця по ХХ ст., завідувача відділу історії України ХХ ст., Іщука Олександра Степановича. Він, до речі, був у вашому музеї минулого року і спілкувався зі співробітниками музею, дав поради. Зараз я вам зачитаю коротко його поради, щоб ви зрозуміли, які його думки. Він  взяв він лише історичну площину, не місцеву, ні правову, ні обов’язки, лише історичні, тобто зміст. Він сказав, що доцільно музей доповнити матеріалами про політичну історію України ХХ ст., у тому числі Шепетівського району. Доцільно звернути увагу — це не означає, що ви зобов’язані це робити, лише звернути увагу тому що, якщо ви доповнити цю історію, то вона стане більш об’єктивною, показуватиме інший бік, який замовчувався (вказує на А. Гайдамаку) та не могли показати у радянські часи. 

― Перша світова війна — Островський не з'явився з неба, якась ж була історія до цього: як зачепила, які люди пішли на цю війну;

― Українська революція — саме участь мешканців Шепетівки та району в цілому;

―  Повстанські отамани (1918 – 1920 роки) — їх діяльність;

― Нова економічна політика — цю тему теж потрібно якось переосмислити;

― Індустріалізація і колективізація — як вона вплинула на шепетівську місцевість;

Чоловік у залі

(вигукує) Як це стосується музею?

Сергій Купрієнко, спікер, вчений секретар Національного музею історії України

Я розумію, але ви можете це висвітлити якимось чином....документацією… 

Чоловік у залі

(вигукує) Поясніть, будь ласка, як це стосується музею Островського?

Сергій Купрієнко, спікер, вчений секретар Національного музею історії України

Я вам поясню це далі.

― Селянські повстання — чому вони відбувалися саме у цей час, коли Островський писав свій твір.

Далі:

― Голодомор — ви всі знаєте це;

― Великий терор — чому ця тема зараз важлива?! Я одним словом скажу, тому що її потрібно показати сучасній дитині, і чому воно було тоді. Якщо ви цього не покажете, то дитина цього ніколи не дізнається.

― Друга світова війна — подати матеріал про наслідки у Шепетівці;

― Діяльність ОУН та УПА — я бачу, що тут уже є банери (йдеться про тимчасову виставку від УІНП, розміщену у вестибюлі музею).

Розумієте, це доповнює вашу місцеву історію. Ви приходите в музей і тут ви можете побачити все, що захочете, у різних аспектах. 

Потім:

― Основні події Шепетівки 1941 — 1991 роки — це ж і сама побудова цього музею…

(виступ було перервано через вигуки та лайку людей у залі, які не погоджувались з його висловлюванням)

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Я розумію колегу, ви (звертається до авдиторії) розумієте по-своєму з позиції відторгнення, коли вам музей болить.

Чоловік у залі

Та це робочі моменти…

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Розумієте, це робочі моменти, але сьогодні він намагається донести…я вам підсумую…просто показати нарівні з тим що відбувалось у ті роки, коли жив Микола Островський, у Шепетівці.

Чоловік у залі

(вигукує) Ото робіть в краєзнавчому музеї! Історично показуйте!

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

У краєзнавчому музеї місця немає, розумієте?! Моя позиція — це не зачепити експозицію, не знявши нічого звідти, не причепити туди нічого, це моя думка! Якщо вже робити доповнення, то робити вже десь подалі від кубів (йдеться про основні елементи в постійній експозиції музею), тому що сьогодні наша експозиція – це вже твір відомого автора, народного художника України. Якщо вже щось доповнювати, то…

Чоловік у залі

(вигукує) То просимо йому дати слово!

Анатолій Гайдамака, спікер, художник-монументаліст, автор оформлення музею Миколи Островського у Шепетівці

Коли мені доручили цю роботу це був лютий місяць, здати роботу треба було у червні. Уявляєте собі ці терміни і ось цю роботу, що перед вами?! Ось роботу треба було організувати. Я не прихильник комуністичної партії і ніколи у ній не був, але чесно скажу, що отаку роботу організувати могли тільки люди, будемо казати, комсомольці, які з таким темпом… це була всемирная стойка. Тут сто художників-мозаїстів зі всієї України… на фасаді людей сорок, по експозиції, вже не кажучи скільки будівельників цю бруківку поклали, будівельники заморочувалися класти. Кажуть архітектори на мене писали листи всякі, що завалиться то все… спротиву було дуже багато. І друг Островського кляузу на мене написав у ЦК комсомолу, там цілі папки лежали цих листів на… мене, що я тут витворяю чортзна-що…здурів там. Було, канєшно! Уявіть собі, що ЦК комсомолу України організував ось цю роботу у такий термін короткий. Оцю сталь (мова про екстер'єрну композицію у дворику музею), нержавійку, брали у Дніпропетровську. Це була, ну… неймовірна робота. Я в таких темпах ніколи не працював, але було дуже цікаво. Експонатів не було.. Коли я сюди приїхав, то мені показати ось такий кусочок рейсів і більше нічого не було. Ось…тож прийшлось експонати збирати кругом. Уявляєте скільки це треба було від’їхати…привезти паровоз. Я за те, щоб залишити у назві Островського, бо він ні до чого поганого не закликав, нічого поганого не писав, просто… такий от мечтатель. Він ж не думав, що наступить 1937 рік. Ми теж, коли стояли на Майдані, то теж думали про щось  інше, а потім знову прийшли, як і після революції 1917 року, всякі шмондяри, почались розстріли. Так що революцію роблять романтики, а залишаються шмондяри. Ну…не хочу тут довго…справа у тому, що після Революції Гідності, теж прийшли шмондяри, я вибачаюсь, і мене викинули з майстерні, та це вже питання таке… . Часи такі були, а зараз у нас тепер інші. Можемо далі тепер продовжити цей музей. Показати вже продовження історії Островського, і що сталося: репресії, Голодомор, і другу сторону цієї радісної його ідеї революції. Маємо право і треба це зробити. А якими засобами — це ми вже придумаємо!

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Анатоліє Васильович, а яким Ви вбачаєте своє дітище? Літературно-меморіальний чи все ж таки історичний, я маю на увазі…

Анатолій Гайдамака, спікер, художник-монументаліст, автор оформлення музею Миколи Островського у Шепетівці

Та ні, який історичний?! У нас он історичний є у Києві! До чого тут історичний. 

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Який профіль має бути?

Анатолій Гайдамака, спікер, художник-монументаліст, автор оформлення музею Миколи Островського у Шепетівці

Профіль? Островський і його життя, продовження, що після Островського залишилось, в кінці-кінців, у нього були такі мрії…ну, у що вони перетворились, а паралельно з цими мріями було інше життя…тачанка була, до речі, зараз я займаюся темою Махна: забираємо прах Махна з Парижа і в Гуляйполі буде зроблений, сподіваюсь, вже затверджений, величезний комплекс Махна. Ми постараємось зробити, щоб тачанка була не тільки  червоноармійська, але й «махновська» теж у той час. Зараз я думаю, що час доповнити і розказати як це може бути. Кожний період диктує якісь напрямки.

Наталія Никонова, директорка Меморіально-літературного музею Миколи Островського у Шепетівці 

Анатолію, якщо підсумувати, то Ви бачите музеєфікацію об’єкту, так…?! От таким, як музей створений, от таким він має і залишитись.

Анатолій Гайдамака, спікер, художник-монументаліст, автор оформлення музею Миколи Островського у Шепетівці

Ні, його треба доопрацювати, але я хочу подякувати колективу, що він береже музей і дуже толерантно відноситься до того, що ми колись зробили у той час, зі сотнею людей працювали на цьому об’єкті. Я пам’ятаю як я прийшов, мене навіть не всі знали. Сюди прийшов, коли тут (вказує на зал) підлогу жовту клали будівельники:

— «Що ви робите? То не той колір!».

 — «Отойди! Нам Гайдамака сказал».

От таке, (сміється) вони навіть мене в очі не знали. «Гайдамака сказав» — мені, він, будівельник, каже. Було дуже багато цікавих моментів при будівництві. Я дуже щасливий, дякую всім організаторам, які провели  цю гігантську роботу у такий короткий час. Зараз жодного об’єкта такого ми не зробимо. Я радий, що це стало такою туристичною точкою і моя праця не залишилась непоміченою.

Ва­лен­ти­на Лу­ка­шук, спікерка, зас­тупниця на­чаль­ни­ка уп­равлін­ня куль­ту­ри Хмель­ницької ОДА 

Жарко, не дивлячись на те, що у залі прохолодно. Дійсно емоції зашкалюють тому, що ми сьогодні обговорюємо історичну подію — бути чи не бути новій назві і концепції самого закладу, але сьогодні у нас присутні напевно чотири  сегменти нашого суспільства: це громадськість-науковці, це обласна рада, це представники самого музею, ну, і звичайно, управління культури, до підпорядкування якого відноситься сам музей. Музей є дійсно серцем Шепетівки. Це його бренд, хотіли ми цього чи ні, але він є брендом міста. Він є символом. І символом тих людей, які тут працювали, які пам’ятають як він будувався. Це є все важливе! Але ми повинні трошечки відступати від цього і думати про те, чим є наші законодавчі акти, я вам скажу як чиновниця, ми повинні також реагувати на це. Буквально, не так давно, був лист з Міністерства юстиції. У них це питання стоїть на контролі. Правда, я не знаю яка там комісія створена і які вже питання розглядалися, але повторна комісія буде, і якщо ми не приймемо якесь рішення про перейменування музею, або не перейменування  — це рішення зроблять без нас, не будуть питати ні управління, ні раду, ні громадськість, і просто заборонять діяльність музею. Це слова вчорашньої розмови з представником Міністерства Юстиції. 


Микола Островський ― письменник, автор роману «Як гартувалась сталь», який у руках радянської влади став інструментом пропаганди та штучного конструювання образу «письменника-революціонера».

Обласний Меморіально-літературний музей Миколи Островського у Шепетівці був створений у 1979 році за проєктом архітекторів М. Гусєва та В. Суслова. Над його монументальним оформленням працювали художники А. Гайдамака й А. Ігнащенко та близько 100 художників зі всієї країни.

Окрім унікального архітектурного рішення, музей є прикладом реалізації пропаганди радянською владою шляхом абсолютної міфологізації, героїзації та знеособлення постаті Миколи Островського.

 Олена Мартинчук, музейна дослідниця

Nastya Kalita