Ми зі Стасом познайомились на лавиці біля Львівської академії мистецтв, яку він пізніше з успіхом закінчив, а я ні. Пам’ятаю, перше моє запитання до Стаса було: «Ти поет?». Так і зав’язалась наша дружба, на літературному підґрунті, яке в його постійних візуальних практиках виринає у вигляді текстів, віршів, пояснювальних записок тощо. Саме тому, перший слайд презентації — це частина моєї роботи, яка носить назву «Стас Т., де ти?».

У Стаса був період активного ліногравюрного досвіду, але через брак сміливості, до друкарських станків він так і не дійшов. Можливо, Стас є представником DIY естетики — це мені до кінця ще невідомо.

Однією з основних характеристик творчості Стаса є процесуальність послідовних або перманентних процесів, які він як художник у своєму досвіді повторює. Він вносить у поле своїх робіт час, який є важливим інструментом у перформансі, незважаючи на те, що сам рідко говорить про це. Крім процесуальності, хочу підкреслити його самобутність як художника: у нього є здатність перетворювати будь-яку річ, яку він навіть не вносить в інституційний простір, на твір мистецтва. Навіть, якщо це абстрактне копання, як, наприклад, його досвід на Могриці (у селі Могриця щорічно відбувається міжнародний ленд-арт симпозіум «Простір прикордоння» — ред.) — це все перетворюється на художній жест. У роботах Стаса відчувається зв’язок з його оточенням — художниками, друзями, сім’єю — в подальшому це стане матеріалом для його циклу присвят. Одна з перших робіт з цього циклу носить назву «Мамам присвячується».

Ще однією його характерною рисою є відтягування. У своїй першій кураторській виставці я попросив Стаса принести одну його роботу — фігурку деревянного тигра, яку він зробив ще навчаючись в академії. Він до останнього не відповідав, коли принесе роботу, і просто попросив залишити йому на виставці місце. Перед самим відкриттям Стас приніс численну кількість дерев’яних об’єктів, серед яких був і той тигр. Пізніше він сказав, що присвятив цю роботу батькові.

Творчість Стаса подібна до робіт львівського концептуаліста Юрія Соколова. В обох прослідковувався літературний характер. Досвід Юрія Івановича не інституалізований і дуже поверхнево вписаний у культурну ситуацію Львова, хоча сам митець був куратором багатьох проектів на зламі 80-тих. Я називаю Соколова і Станіслава Туріну «обережними художниками». У більшій частині робіт, які я сьогодні показую читається незавершеність. Коли Туріна розказує про свої роботи, він звертається до таких описів як «ескіз» чи «проект» — ця обережність виступає наскрізною ниткою у творчості Стаса, на відміну від творчого доробку об’єднання Відкрита група, в якому все працює за іншими правилами і механізмами.

Важливим моментом, на основі якого зав’язалась наша зі Станіславом дружба — субкультура графіті. Туріна з феноменальністю може розширювати субкультурні рамки, працюючи одразу в декількох медіа. Він зачаровано дивився на життя, і ця зачарованість є багатовекторною. У своїй практиці, Туріна змушує дивитися на буденні речі під зовсім іншим кутом. Свою роботу «Лист дружині» Туріна зробив під час фестивалю Black Circle, співзасновником якого він був сам. Стас на колії написав текст, який був схожий на модерністські поетичні практики потоку свідомості: він просто присядки переміщався і писав вірш, а сама робота була довживою в 200 метрів.

Постійний процес створення ескізів – це спроба Туріни відтворити життя з різних екзистенційних сторін. Стас, крім згаданої мною візуальної поетики та інсталяції, займається роботами, котрі він вписує в середовищє. Наприклад:

Інформаційний об’єкт 322 .Запитання : «Як розповсюджується плоди і насіння лісових рослин? Які в них є пристосування для цього?»;

Інформаційний об’єкт 322. Відповідь: «Вітер, птахи, води, комахи. Сніг, по снігу. Тварини самі з собою. Люди і всі ці рухи»

(спільно з Антоном Варгою 2011 рік, Ужгород)

Образ художника, його постійні пошуки та дорога яку він постійно долає, це все для кожного знайома історія. Таке, можливо, мазохістське транслювання, випробування себе, часто прослідковується в його творчості.

У «Безкінечному натюрморті. Поява» 2013 року, художник показує накопичення графічних робіт, які він механічно, процесуально створює. Стас відмежовується від моменту задумки роботи: він спочатку малює цю роботу, а потім дивиться на неї і розуміє про що вона. Ця робота перетинається з роботами Володимира Кауфмана, який їх «вирощує» з різних старих документів, нотаток, ксерокопій.

Підпис під слайдом: «Відкрити після смерті Туріни», Ужгород 2018 рік. Ця робота дуже подібна до віршів Стаса, ціла серія несе ідею смерті, яка так чи інакше приходить у творчість кожного художника. Ця робота є критичною спробою з’ясувати: «Де я?», «Де життя?», «Де відношення з мистецтвом, з глядачема або з близькими?».

«33 хвилини як ми прийшли в Старий Милятин» — ще одна спільна робота з Антоном Варгою в рамках виставки «Інтроверсія…ті, хто прийшли у 2010-ті» кураторства Ксенії Малих. Коли Стас дізнався тему виставки, то відразу ж розгубився. «Хто прийшов?», «Куди прийшов?», «Для чого?» — скільки питань у нього роїлося в голові. Щоб знайти відповіді на них, Стас та Антон у день виставки вийшли з дому і пішли в напрямку Києва, ніхто не знав, яку вони роботу будуть виставляти, навіть вони самі. Вони йшли цілий день і на момент, коли відкрилася виставка, Стас та Антон надіслали фотографію з підписом «33 хвилини як ми прийшли в Старий Милятин».

Текст: Ульяна Калуш