«Сніг іде і я іду. Дайте грошей я піду!»

український народний вислів

Перша частина цієї статті була про те, що варто зробити перед тим як «шукати гроші» на проєкт у сфері культури. Ось за цим посиланням можна переглянути повторно мій попередній допис, або ж, якщо ти не в курсі взагалі про що йде мова, то ознайомитися з ним вперше.

То ж, власне, що таке пошук та залучення грошей для реалізації проєкту? Тут одразу хочу пояснити важливий момент, який пов’язаний з термінологією і який впливає на суть процесу «пошуку». У нашому випадку краще гроші не «шукати» — шукають гриби в лісі. Гроші не гриби, вони в лісі не ростуть, тому навряд чи комусь вдасться знайти таке собі «грибне місце» у вигляді «Поля чудес» і назбирати бажані грошенята на проєкт. Важливо усвідомити, що в нашому випадку шукають фінансування для проєкту, або залучають кошти для реалізації проєкту. Пошук грошей та пошук фінансування, це абсолютно різні процеси, хоча часто ці процеси ототожнюють. У чому різниця — та просто перестаньте чекати що хтось прийде і дасть мішок грошей  («живі гроші»), майже завжди фінансування — це коли покриваються витрати на реалізацію проєкту. Реальні гроші можуть дати хіба що меценати, або ж ти сам(а)ий візьмеш власні гроші і ними профінансуєш свій (чи чийсь) проєкт. Меценатство це так само форма фінансування, але про неї я напишу трохи згодом.

Повернемося до процесу залучення фінансування на твій крутий проєкт. 

Для кращого розуміння хто фінансує проєкти у сфері культури почнемо з категорій тих, хто може профінансувати твій проєкт. Сьогодні Україна має змогу використовувати не лише власний фінансовий ресурс для фінансування не державний проєктів у сфері культури, а й міжнародну фінансову допомогу у вигляді грантових та фондових програм. Таким чином, зробимо розбивку за такими категоріями: — державне фінансування,

— фінансування в рамках міжнародних програм (гранти, програми, фонди, агенції, посольства та інші інституції, які підтримують культурні проєкти),

— спонсорська підтримка та меценатство.

Перед тим розберемося з поняттями — «повне» та «часткове» фінансування. 

Повне фінансування — це той випадок, коли один донор бере на себе зобов’язання профінансувати затрати на реалізацію проєкт у тому вигляді, який буде погоджено станом на момент підписання грантової угоди. Тобі може здатись, що така форма фінансування є найкращою для твого проєкту. Але у даному випадку є певні нюанси, про які варто знати з самого початку. У більшості випадків прямого фінансування проєкт має бути реалізований в тому вигляді, який погодив донор і у рамках того бюджету, який був затверджений ним без змоги зміни бюджету та самого проєкту. Це не означає, що грантодавець може впливати на реалізацію, це означає що ти мусиш дотримуватись усього того, що було спільно погоджено і не розраховувати на збільшення бюджету чи глобальну його модифікацію. Іноді бувають проблеми з залученням додаткового фінансування, бо в разі повного фінансування це так само потрібно буде узгоджувати з грантодавцем. 

Співфінансування або часткове — це найрозповсюдженіша форма фінансової підтримки й вона передбачає залучення різних форм фінансової (і не тільки) підтримки для реалізації проєкту, що автоматично передбачає участь не одного, а декількох грантодавців чи фінансових партнерів. Це той випадок, коли на реалізацію проєкту залучається фінансування з різних джерел. У цьому випадку важливо розуміти й те, що може вважатися співфінансуванням і у якій формі. Про це я напишу в кінці статті. 

До категорій. 

Державне фінансування

За останні декілька років вираз «державне фінансування» став не таким вже й абстрактним та саркастичним. Мушу визнати, що державне фінансування на культуру стало значно більшим і що найголовніше — набагато доступнішим. Найбільш яскравим прикладом є Український культурний фонд. Він був створений у 2017 році й одразу став найбільшою державною інституцією, яка займається питаннями підтримки та популяризації культурних проєктів в Україні. Навіть більше, поява та функціонування даного фонду стимулювало розвиватися культурний менеджмент країни. Що найголовніше, УКФ надає грантову підтримку проєктів для державних інституцій та установ, для громадських організацій та навіть для фізичних осіб підприємців. Але, як виявилось, УКФ досить складна інституція, особливо в бюрократичному плані. Мій особистий висновок на даний момент, який стосується фонду, є таким що з УКФ найпростіше працювати тим, хто постійно працює в системі держфінансування. Тому хочу одразу попередити — в даному випадку буде дуже складно, але це хороша школа на майбутнє. Як то кажуть, «не бійся починати з малого — але у великих справах». 

Існують інші державні інституції, які мають бюджети на підтримку проєктів у сфері культури. У попередньому Міністерстві культури України діяла низка програм, які були направленні на фінансування низових ініціатив. Одним з таких є грантовий проєкт «Малі міста — великі враження». 

Багато можливостей для реалізації можна знайти й на локальному рівні. Наприклад, у місцевих чи обласних бюджетах. Якщо твій проєкт має характер загальноукраїнського, то ти спокійно можеш звертатися до кабмінівських програм. Якщо твій проєкт обласного рівня — відповідно заходь на сайт Обласної державної адміністрації (за місцем реалізацію проєкту), знаходь контакти (як мінімум) управління культури й пиши листа з описом і пропозицією для зустрічі, де ти не лише презентуєш ідею, а й для початку познайомишся з управлінцями, з якими варто бути в контакті. Відповідно, якщо проєкт локальний, то звертайся до місцевих органів виконавчої влади, на місцях можна одразу записуватись на приймання до відповідних чиновників і не боятись йти на перший контакт. Але одразу звертаю увагу: планування бюджетів на наступний рік починаються з жовтня до кінця листопада — а це означає, що тобі бажано відразу як дочитаєш пошукати контакти на відповідних сайтах і підготуватись до «масової атаки». Ну, звісно, якщо в тебе готові три основні документи, про які я писав в минулій статті.

Міжнародні фінансова підтримка (гранти)

Така форма підтримки означає, що та підтримка, яку вони гарантують фінансується тими країнами, які вони представляють. У разі, якщо твій проєкт фінансово підтримає міжнародна донорська організація (фонд, програма чи посольство), це означає, що усе буде фінансуватися коштом платників податків іншої країни. 

В Україні діє близько 30 міжнародних донорських програм. Серед них одиниці, які направлені на підтримку культурних проєктів. Ці програми працюють як з урядовими організаціями, так і громадськими. 

Для тих, хто ніколи не працював з міжнародним фінансуванням, може здатися, що для залучення такого фінансування варто йти у посольства тої чи іншої країни. Та насправді це не завжди так. Якщо говорити про країни, які найбільше фінансово підтримують Україну, варто зазначити США та Європейський Союз. В обох випадках, більшість грантів надаються не через посольство, а через спеціальні програми, проєкти та фонди. 

Найбільшим серед міжнародних донорських організацій в Україні є Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) — незалежне агентство федерального уряду США, яке відповідає за невійськову допомогу США іншим країнам, у тому числі Україні. У рамках USAID діє ряд програм по всій країні, які дуже часто підтримують проєкти у сфері культури, окремі реформи в Україні та окремі регіони. Мені, на жаль, не відомий окремий проєкт у рамках діяльності USAID в Україні, який працював би виключно у сфері культури. Але завдяки цьому агентству було реалізовано чи не найбільшу кількість проєктів в Україні у сфері культури.

У випадку з Європейським Союзом варто зазначити дві основні програми, які надають гранти в Україні. Це Креативна Європа та «Європейський дім». Особливо звертаю увагу на останню. «Європейський дім» — нова програма, що фінансується Європейським Союзом, створена з метою підтримки професійного та творчого обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС. У першому і другому випадку, обидві програми направлені на підтримку проєктів у сфері культури. 

В Україні діють не лише посольські програми, а й спеціальні культурні інституції, які мають на меті популяризації своєї культури та мови в Україні. Такі інститутиції сприяють так званому розвитку арт-менеджменту та арт-мобільності. Серед основних подібних інституцій в Україні є: Британська Рада (Сполучене Королівство), Goethe-Institut (Федеративна Республіка Німеччина), Польський Інститут (Республіки Польща), Французький інститут (Франція) та інші. 

Та все ж у посольств є спеціальні відділи, які займаються культурою і мають власні бюджети. Але звертаю увагу на головну специфіку роботи посольств: вони працюють на інтереси своїх держав і на укріплення взаємозв’язків між цими державами та Україною. Навряд чи колись стане популярною практика серед міжнародних донорських організацій чи посольств підтримувати проєкти, які популяризують щось виключно локально-українське в Україні. 

Спонсорська допомога

Одразу зверніться до тлумачення слова «спонсорство». Спонсорство — діяльність, яка передбачає отримання якої-небудь матеріальної вигоди або реклами (для того, хто виступає спонсором). Дуже часто, знаходячи спонсора, організатори помилково гадають, що спонсорська допомога — фінансова підтримка ідеї проєкту, а потім проєкт перетворюється на рекламну акцію спонсора. Реклама — це кращий варіант. У більшості випадків спонсорська допомога передбачає повернення затрат спонсору. І в таких випадках дуже часто виникають конфлікти, які можуть тривати довгий час і які дуже часто пригнічують організаторів продовжувати. 

Меценатство

Це окрема історія, яка заслуговує окремої статті. Але варто зазначити що дуже часто меценатство плутають зі спонсорством, як ті, хто отримує допомогу, так і ті, хто її надає. Меценатство — безкорисливість і благодійність!

Спільнокошт

Є ще одна можливість для реалізації твого проєкту. Це збір коштів через спільнокошт. Спільнокошт — це спільне фінансування проєктів. Як показує практика, така форма залучення фінансової підтримки не дає змогу спільно залучити великі кошти, але така форма пошуку фінансування є гарним методом промоції проєкту.

У разі, якщо все ж таки подати заявку на спільнокошт, то варто звернути увагу на додаткову програму від Міжнародного фонду «Відродження», який може подвоїти суму зібраних фінансових пожертв. Але ця опція діє тільки за умови збору заявленої суми.

А тепер спробуємо закріпити напрацьоване і змоделювати подальші дії на підставі напрацьованого. Отже, є ідея проекту, описова частина та навіть презентація. Тепер стоїть не проста задача — знайти фінансову підтримку для реалізації крутого і необхідного проєкту. 

Наприклад, це резиденція для фотографів та відеографів в Одеській області. Мета резиденції — створення фото- та відео- продукту для промоції не туристичних місць Одещини. За легендою резиденцію організують у місті Татарбунари на базі місцевого краєзнавчого музею. За умовами передбачається участь 20-ти резидентів, які матимуть змогу протягом 14 днів перебувати в місті Татарбунари зі змогою поїздок по області. 

Відповідно — потрібно забезпечити роботу організаторів, участь резидентів та їх гонорари, а також покриття витрат на функціонування резиденції та забезпечення витратними матеріалами резидентів для оформлення своїх робіт. 

За такою легендою, рекомендую одразу звертатись за підтримкою до Одеської обласної державної адміністрації паралельно у два департаменти (відділи) культури та туризму. Першочергова задача це заручитись їх підтримкою, також варто звернутись до Татарбунарської міської ради й розповісти про свій проєкт і наголосити на тому, що у разі залучення фінансування — левова частка залишиться у Татарбунарах. Говорити про важливість спільного фінансування — варто. У більшості випадків, обласні та місцеві бюджети можуть покрити витрати на проживання та харчування учасників подібного проєкту. А це вже за великим рахунком 15-20% бюджету. Завжди звертайтесь до усіх за максимальним фінансуванням. Якщо є погодження на фінансування від міста та області, то можна розраховувати на бюджет у районі мільйона або, навіть, двох від Українського культурного фонду.

Якщо є учасника або експерт з іншої країни, і його участь буде погоджена та підтримана іноземною культурною інституцією, то можна розраховувати й на значно більше фінансування в рамках міжнародних проєктів, у тому такі ж УКФ.

До речі, приїзд та витрати на міжнародного учасника, який, наприклад, з Німеччини, можна звернутись до Гьоте інституту — бо це і є налагодження культурного діалогу між нашими країнами.

І так, проєкт набув обрисів міжнародного, і є підтримка від державної й міжнародної інституції. Якщо вирішено подаватися на заявку до УКФ, то потрібно дізнатись чи є відкриті заявки на подібні проєкти. Паралельно можна шукати інші донорські організації, які можуть підтримати подібний проєкт. Хочу дати одну дуже важливу підказку. Не варто розглядати проєкт виключно в площині культури, а відповідно шукати фінансування на нього у програмах та грантах, пов’язаних з культурою.

У випадку з Одесою резиденція добре перегукується з реформою децентралізації. А ця реформа активно підтримується як державними, так і міжнародними проєктами. До опису проєкту варто додати складову яка стосуватиметься популяризації та промоції об’єднаних територіальних громад (ОТГ) і сміливо можна звертатися до ще однієї категорії грантодавців. Вище я згадував про USAID і вказував про те, що існують програми цього фонду, які підтримують проєкти на територіях регіонів. Однією з таких є UCBI, яка в цьому році почала активну діяльність в Одеській області. 

Головна моя порада. Коли займаєтеся пошуком фінансування, не забувайте враховувати оплату праці команди, яка буде реалізовувати все. Від залученості та вмотивованості команди організаторів великою мірою залежить якість результату. Намагайтеся по максимуму залучити якісних експертів до проєкту і не реалізовувати все за рахунок волонтеризму.

І не забувайте про свою участь у проєкті. Оцініть свою роботу і не приховуйте, скільки ви особисто інвестуєте.