Виставка «Твій договір оренди розірвано» (Your rental contract has been terminated) — це інсталяція, яка різними способами зшиває між собою фрагменти тимчасових місць проживання у гібридну структуру напіввіртуального буття «вдома». Цей проект — мій магістерський диплом в Університеті Мистецтв Берліну (Universität der Künste Berlin), який був представлений в якості виставки поза стінами університету. Виставка тривала один місяць з середини лютого в одному з artist-run-space (Gmür) в Пренцлауерберзі.

Музика — Heinali (Олег Шпудейко), Алексей Шмурак. 

Проживати простір 

Пошук певного потрібного предмету в кімнаті тимчасового проживання нагадує мандрівку в часі. Погляд вихоплює тінь від фікуса на стіні і ти пригадуєш, де саме знаходиться той самий предмет, саме той олівець. Мить ясності — сонячні промені на стіні, тінь від квітки, стіл біля вікна — ця комбінація вже викарбувана в пам’яті, в просторі, який щодня охоплює погляд. Той самий олівець, втім, дійсно присутній в іншому моменті часу та іншій країні, де промені вечірнього сонця також падають на білу стіну і проявляють силует квітки. Протягом останніх декількох років проживання «поміж країн» та кімнат, які змінювались з швидкістю сезонів року чи певних етапів роботи, способи та звички з впорядкування власного простору стали для мене ритуалами, що зшивають та пом’якшують відірваність від одного місця та пристосування до нового. Методи впорядкування стали анестезуючими діями для сприйняття. 

Траєкторія руху погляду з монітору на вікно та декілька впізнаваних предметів — наприклад, листівку, якийсь камінь з річки та ще щось особливе, але водночас замінне, таке, що легко вміщається в маленьку валізу — переноситься і в наступне потенційне буття вдома. Повторення вписується у напіввіртуальну конструкцію затишку (як затишшя), яка всюди зі мною — в діях, звичках, виокремлених феноменах. Такими є сонце, тіло, ноутбук та саме гра з ними у часі, що є одним з видів художньої роботи. Сонця на стіні, тіні квіток я фіксую у зображення та переношу як відбитки простору в кожен наступний. Способи фіксації цих взаємодій та гри з часом, як і моє тіло, завжди доступні незалежно від місця, де я знаходжусь. 

Одним з небагатьох стабільних місць перебування стає ноутбук. Він грає роль «постійного житла» для спогадів, зв’язків із зовнішнім світом та створення чогось. Колажоване сприйняття знаходить власне місце за поверхнею монітору. Фізично створені зображення — це якорі, закинуті в кімнату. Вони дають змогу повертатись сюди знову. 

Проживати, отже — це бути в спокої, мати власний Stillleben (still life, натюрморт, дослівно — застигле або спокійне життя). В тимчасових просторах still life з фрагментами віддаленого світу за поверхнею монітору та присутніми тут речами будують гібридне помешкання, яке є певною стабільною взаємодією мого тіла та найближчого до нього простору.

Про експозицію

Важливим буде писати про власну виставку із згадки про неможливість її демонтажу та слів, які формулюють взаємодію глядачів(ок) з простором: 

«Ви заходите до напівзакритого приміщення, яке має ознаки робочої та житлової кімнати. Процес роботи перервано, кімната полишена. З присутніх тут схем, ескізів, нотаток та замальовок формується певна система впорядкування слідів присутності…»

Кімната виставки дійсно опинилась полишеною через введення карантину, під час якого моє тижневе перебування в іншій країні перетворилось на кількамісячне через закриті кордони. Втім, цей фрагмент тексту «відбувся» ще задовго до експозиції. Патерни втрати та знайдення просторів стали звичними. 

Отже, ви заходите у простір невідомої маленької галереї східного Берліну. На стіні чимало колажів, акварельних замальовок, відблиски променю лампи. В паралельній кімнаті на столі стоїть ноутбук, безліч нотаток, квітка та ще деякі робочі предмети. На моніторі зображена ця ж кімната з підписом: «Ваш договір оренди розірвано. Ви можете залишити собі дві речі: один практичний предмет та один з малюнків на стіні. Оберіть ці предмети на моніторі.»

Кожен вибір веде до змін в кімнаті перебування. Ноутбук є місцем запуску мандрівки образами та об‘єднання колишніх та нинішнього простору перебування. Простір розгортається, відкриває потенційні зв’язки. Картини, що колись знаходились в майстерні рідного міста, проникають фрагментами проекції, торкаються стін та поєднуються в нові комбінації з присутніми тут зображеннями. 

Промені сонця від проектору дають краще роздивитись малюнки-сліди колишніх майстерень, а на стіні з нотатками зафіксовано обсесивний пошук ознак сприйняття свого простору як можливості вкорінення в моменті часу.

Ключовим елементом, що зшиває розрізнені простори, є Сонце. Воно світить в кожну минулу і майбутню кімнату. Сонце заходить в кімнату ззовні, і, ніби на сцені, проявляє все, що потрапляє під його промені. Рама вікна окреслює безмежні промені в чітку форму. Все, що в них потрапляє — стає тимчасово обрамленим. 

Простір для роздумів про власний простір 

Пошук методи впорядкування предметів, думок, променів на стіні — це не про побут, стіни та конкретні кімнати проживання. Невидимий каркас взаємодій (дій, думок, спогадів, предметів) в найближчому та віддаленому оточенні  концентрує власне сприйняття, окреслює його певними кордонами. На відстані простягнутої руки, направленої думки або ж кліку на ноутбуку — все присутнє зі мною, обмежене та захищене певними рамками, ніби шкірою. Стіни майстерні або своєї кімнати є водночас фізичним обмеженням від зовнішнього, і відображенням перебування з собою.

В книзі «Поетика простору» французький філософ Гастон Башляр через аналіз літературних творів досліджує поетичні образи простору як топографію власного інтимного буття. На відміну від суто практичного бачення архітектури, феноменологічна метода аналізу простору проявляє інакшу його природу, яка базується на суб’єктивних чуттєвих спостереженнях, які після їх визначення часом стають мета-суб’єктивними. Спогади знаходять своє місце у кутках свідомості, формують простори минулого; мрії, сила уяви розширюють їх і водночас потребують кордонів, захисту від розсіяння. Образи дому, певного приватного простору, мають єднальний принцип для власного буття, ніби утримують його цілісність. В главі про диалектику внутрішнього та зовнішнього Башляр узагальнює метафоричні форми, які самі формують межі певних просторів. 

Власне, якщо думати про проживання в певному місці, я шукаю в ньому саме місце спокою, де думки вільно проявляються та можуть вкорінитись в певних пунктах. Проживання в просторі відображає способи мислення себе у світі, знаходження спокою у цій взаємодії. Природа мислення може віднести далеко за межі місця перебування. Сила уяви зводить стіни з невловимих тіней, які часом є міцнішими за будь-які товсті стіни. 

Це про дієслово «бути». 

Замість зведення чотирьох стін, стелі та підлоги для тексту, я закінчу цей опис двома записами відвідувачів виставки — художника Юрія Лейдермана та художниці Катерини Лібкінд.

Текст Юрія Лейдермана: 

Мне кажется, эта выставка в первую очередь про бытие-художником и про то, что стоит за ним, за самим актом творчества. Про интенсивность и разнообразие этого потока — потому что мы видим, без преувеличения, огромное количество зарисовок, объектов, коллажей, схем, дневниковых записей и т.д., втиснутых в маленькую двухкомнатную галерейку. И в то же время, про мимолетную хрупкость и сиюминутность этого побудительного к творчеству потока — потому что все опять-таки распадается на отдельные фрагменты, на какие-то углы и режимы их освещения (в мастерских — в Киеве, Берлине, Вене), разрозненные записи, объекты и ассамбляжи, чье значение все равно ускользает от нас. Нам как бы предлагают взглянуть изнутри, на внутренний мир художника, и тут же демонстрируют неспособность это сделать, поскольку наш взгляд тонет в деталях, фрагментах, частностях, он сам становится мерцающим, подобно случайному лучу света, не находящему себе пристанища. Соберутся ли, сфокусируются этот свет, эти заметки когда-нибудь в кристалл «обретенного времени», или так и останутся в своей разрозненной настойчивости — мы не знаем. Но понятно, что эти возможности не определяются по принципу «лучше – хуже».

Текст Катерини Лібкінд:

Мы приехали в Берлин на выставку Даши Кузьмич

Эта выставка про пересадку

Эта выставка про смену комнат

Эта выставка про предметы

Эта выставка вся в картинках и проекциях

Эта выставка о памяти

Эта выставка о пересадке воспоминаний

Эта выставка о смене стран

Эта выставка не только о предметах

Эта выставка об узнавании которое переезжает в предметах

Эта выставка о Даше

Эта выставка о Даше в Хайдеггере

О Даше в комнате

О Даше которая смотрит

О Даше на которую светит солнце и падает тень во всех трех комнатах

Эта выставка об изображении

И о изображании

Эта выставка о мыслях задевающих предметы

Мысли сделаны из одного материала

Границы предметов сделаны из мыслей

Эта выставка хочет чтобы я убрала границы и все сделала одним

Просто позволила этому проявиться, потому что все и есть одно, 

это ясно, я уже говорила это.

Даше надо удержаться в мысли при этом

Даша хочет удержать текст и предложения

Не дать им стать частью всего

Даша пытается отделить идею от всего

Отделить произведение о реальности от реальности

Отделить галереей