Уявний музей

exc-5e7cac7e6a51ea06118c301e

2 березня у Каховці відбулася дискусія щодо методів збереження монументів «Легендарна тачанка» та «Дівчина в шинелі». Мене запросили туди представники Українського інституту національної пам’яті, інституції, діяльність якої я постійно критикую, адже вважаю, що колективна пам’ять не може формуватися директивними способами, і подібні інститути її тільки деформують. А якщо і можна припустити в сучасній демократичній країні діяльність інститутів, котрі навчають пам’ятати, то хіба як НГО, але не як органів виконавчої влади. Проте із зміною керівництва стала очевидною і зміна риторики УІНП з директивної на консультативну. Новий директор Антон Дробович замість того, аби діяти методами прямих заборон, намагається спонукати до критичного аналізу, і активно залучати до роботи з пам’яттю локальні спільноти. Однак попереднє керівництво УІНП здобуло таку міцну славу вандалів та народну нелюбов, що тепер досить нелегко ці упередження долати.

Я багато відвідувала обговорень радянської культурної спадщини, але таке феєричне і симптоматичне — вперше. Не менш яскравою була дискусія минулого року в музеї Островського, але там активна, послідовна та виважена позиція музею значно звужувала поле для манупуляцій та надмірних емоцій учасників(ць).

Джерело  світлини

Джерело світлини

У Каховці атмосфера була напружена відпочатку. Передумовою зустрічі стали листи від Каховських активістів, до УІНП, про недекомунізовані об’єкти у місті: монумент «Легендарна Тачанка» та «Дівчина в шинелі». Оскільки інститут вирішив відійти від політики директивних заборон «зверху», то у відповідь були направлені листи про те, що очільникам області та міста варто розв’язувати це питання самостійно на місцях, однак запропонували консультаційну підтримку. На місцевому рівні ніхто не підтримав рішення про демонтаж об’єктів, однак тепер потрібно було вирішити яким чином забезпечити їх збереження зважаючи на чинний в Україні з 2015 року закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». На цьому етапі актуалізувалася дорадча роль інституту — запрошення з різних регіонів людей, котрі у різний спосіб працюють із радянською спадщиною. А саме: Оксану Довгополову, Тетяну Євсєєву, Юлію Манукян та мене. Також до дискусії долучилися співробітники УІНП Ігор Карєтніков та віднедавна директор — Антон Дробович, котрий узявся також модерувати дискусію.

Нагадаю, що предметом обговорення було те, у який спосіб можна забезпечити збереження пам’ятників, а зовсім не питання «зберігати чи ні». На зустріч приїхали губернатор області Юрій Гусєв та мер Каховки Андрій Дяченко, журналісти(ки) та місцеві активісти(ки). З самого початку атмосфера була вкрай не дружньою. Представники місцевої громади вимагали негайно розпочати зустріч, і на прохання організаторів трохи почекати, поки всі зберуться (оскільки частина учасників попередньо ще відвідували самі монументи, що знаходяться поодаль від міста) крізь невдоволене бурмотіння чулося «що це вони приїхали нас вчить». Коли ж почали обговорення активісти одразу почали вигукувати щось про те, що не дадуть знищити «Легендарну тачанку», як не намагалися чиновники переконувати активістів, що ані про знищення, ані про демонтаж та перенесення монументу не йдеться, все одно — кілька годин активісти намагалися доводити (кому?), що монумент треба зберегти: «Тачанка наш генетичний код», «Ми не можем без нашої тачанки», «ви тільки руйнувати вмієте», «за 30 лєт ничего не построили», «вся наша молодість пройшла біля цієї тачанки»…. Коли ж представники місцевої влади намагалися досягти конструктиву і ставили питання про можливу музеєфікацію, активісти вигукували «ви всє вори!» і знову заходилися зберігати тачанку, яку ніхто і не збирався руйнувати. Зрештою губернатор та мер образились і пішли собі, і агресія ветеранів перекинулася на запрошених експерток. Спочатку Оксана Довгополова розповідала про міжнародний досвід комеморації, створення скульптурних парків та музеєфікацію, а Тетяна Євсєєва, про те, як вона в сусідній Новій Каховці вже багато років успішно працює із збереженням радянської спадщини. Ветерани вигукували «та що ви нам тут приїхали лекції читать?!» і «дєвочкі, дайтє мущінам сказать», аж поки просто під час промови Тетяни Євсєєвої не спалахнула сварка, котру доводилося рознімати директору Українського інституту національної пам’яті. Загалом Антона Дробовича активісти атакували найжорсткіше, закидаючи йому всі вади попереднього керівництва: «Сколько ви уже памятников разрушили!».

Світлина: Леонід Марущак

Світлина: Леонід Марущак

Трохи заспокоїти неспокійних учасників дискусії вдалося Юлії Манукян, котра дуже щиро і переконливо запевнила присутніх, що всі зібралися виключно заради збереження цих об’єктів, і ніхто не сумнівається у їх мистецькій цінності. Ветерани трохи притихли, і дійсно почали прислухатися. В обговоренні з’явилася спільна теза, всупереч запропонованому губернатором парку скульптур радянського періоду — створення музею самої лише «Тачанки». Ветерани просили не перетворювати місце навколо монументу на цвинтар і гетто із декомунізованих об’єктів, до речі, один такий музей ми бачили на Херсонщині просто в городі собі люди зробили. Експертки говорили про те, що не варто в одній експозиції поєднувати типові скульптури із авторськими високохудожніми творами, і зауважували що рельєф і простір навколо монументу також є конструктивною частиною художнього образу тачанки, котрий має залишатися таким як був задуманий авторською групою.

Насправді крім войовничих ветеранів були на зустрічі активісти(ки), котрі направду опікуються долею монументу. Як приклад, Владислава Базилевич — організаторка міжнародного байк-фесту Tachanka, що успішно проходить поблизу пам’ятника з 2007 року. Байкери мають власне прочитання художнього образу, де передовсім є алегорія «залізних коней» та уособлення швидкості, та нестримного руху. Також є локальна ініціатива Миколи Огданця — краєзнавчі екскурсії, також і до Тачанки, і я вже запланувала собі її обов’язково відвідати. Крім екскурсій, вони влаштовують спільні прибирання довкола пам’ятника. Як на мене такі просвітницькі та туристичні низові ініціативи є найбільш ефективним способом переосмислення комеморативних об’єктів. Тішить, що у Каховці вони є, проте засмучує, що активісти замість зосередитися на підтримці та посилення цих ініціатив наполегливо вимагають і чекають якихось рішень від центральної влади. Звісно ветеранам хочеться, щоб хтось прийшов і замість них самих відреставрував пам’ятник, увімкнув ліхтарі, забезпечив охорону, повернув молодість…

Володимир Воротньов, «DESKOMUNA / DECKOMMUNISMUS», 2019. Експозиція в рамках виставки «Жести ставлення» у Кмитівському музеї

Володимир Воротньов, «DESKOMUNA / DECKOMMUNISMUS», 2019. Експозиція в рамках виставки «Жести ставлення» у Кмитівському музеї

Я спробувала показати на прикладі ініціативи ДЕ НЕ ДЕ, як можна зберігати спадщину без допомоги, або і наперекір місцевим владам чи Інституту національної пам’яті. Що можна самостійно встановити таблички, виготовити сувенірку, зібрати кошти на реставрацію. І якщо влада не створює музей, то можна для початку позначити «тачанку» музеєм, і почати ставитися до неї як до музейного експонату, а не лише як до можливості черговий раз дорікнути владі та ідеологічним опонентам.

Володимир Воротньов, «DESKOMUNA / DECKOMMUNISMUS», 2016

Володимир Воротньов, «DESKOMUNA / DECKOMMUNISMUS», 2016

Передбачалося, що дискусія має стосуватися двох об’єктів — «Легендарної Тачанки» і «Дівчини в шинелі», проте говорили здебільшого про саму лише «тачанку». Щодо «дівчини», то я показала учасникам(цям) документацію художнього проєкту Володимира Воротньова DESKOMUNA / DECKOMMUNISMUS, котрий він зробив у співпраці з Михайлом Бочкарьовим, Романом Хімеєм та київськими скейтбордистами спеціально для виставки «Ступінь Залежності», кураторами якої виступила українська «Відкрита група» в BWA Awangarda у Вроцлаві у 2016. А у 2019 році була показана у Кмитівському музеї в рамках програми «Жести ставлення». Твір про те, як молоді люди безтурботно використовують монументи радянської епохи та нинішні ідеологічно заряджені частини публічного простору для вправ на скейтборді. Автор показує, що вихід з-під ідеологічного гіпнозу символів, увічнених в архітектурі та монументальному мистецтві може відбуватися не лише за допомогою знищення останніх, а органічно трансформуватися до нових вуличних реалій. А якщо подивитися на бетонний рельєф навколо пам’ятника дівчині в шинелі, то він немов був створений для скейтпарку, на десятиліття випередивши свій час.

Повертаючись до теми музеєфікації «тачанки», котра виявилася спільною для усіх учасників(ць) дискусії. Місцева влада пропонувала створення тематичного скульптурного парку, куди губернатор навіть запропонував перевезти пам’ятник Щорсу з Києва, а активісти(ки) та експерти(ки) про те, що тачанка є самодостатнім експонатом для майбутнього музею.

Я постійно розмірковую про цей музей, відколи повернулася додому з Каховки, і зауважила наскільки впізнаваним та розтиражованим є її образ: статуетки, медальойни, чеканки, рельєфи, порцелянова дрібна пластика, листівки, марки, значки…. На антикварних Інтертент-аукціонах типу існують чималі онлайн-експозиції потенційного музею «Легендарна Тачанка».

Screen Shot 2020-03-04 at 4.47.08 AM.pngScreen Shot 2020-03-04 at 4.47.08 AM.png

Screen Shot 2020-03-04 at 4.48.44 AM.pngScreen Shot 2020-03-04 at 4.48.44 AM.png

Screen Shot 2020-03-04 at 4.49.05 AM.pngScreen Shot 2020-03-04 at 4.49.05 AM.png

Screen Shot 2020-03-04 at 4.49.34 AM.pngScreen Shot 2020-03-04 at 4.49.34 AM.png

Screen Shot 2020-03-04 at 4.54.28 AM.pngScreen Shot 2020-03-04 at 4.54.28 AM.png

Screen Shot 2020-03-04 at 7.34.53 AM.pngScreen Shot 2020-03-04 at 7.34.53 AM.png

#block-yui_3_17_2_1_1585494626161_13476 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid { margin-right: -20px; } #block-yui_3_17_2_1_1585494626161_13476 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid-slide .margin-wrapper { margin-right: 20px; margin-bottom: 20px; }

Світлини з різних онлайн-аукціонів

Світлини з різних онлайн-аукціонів

Станіслав Сілант’єв та Галина Хорунжа у своїх виставках «Львів союзники» та «Червона книга» вводять поняття «Постсувенір» — це копія з копії, яка в сьогоднішніх реаліях важить більше, ніж оригінал. «Постсувенір» не варто плутати з «симулякром», адже оригінал у його фізичній іпостасі присутній, але тільки завдяки відтвореній нами копії. Присутність «тачанки» колосальна не тільки в радянському мистецтві, а й у побуті по території усього колишнього радянського союзу. Цей образ проникав у владні кабінети на чеканках, на домашні кухні у вигляді принтів на прихватках для гарячого посуду, в дитячих садках радянські діти бавилися іграшковими «тачанками», зображення «тачанки» розліталося на поштових конвертах у найвіддаленіші куточки СРСР. А зважаючи на сувенірний характер та любов радянського народу до дружби народів цей образ мандрував по всьому світу…

Я згадала як у 2018 році ініціатива ДЕ НЕ ДЕ робила короткотривалу виставку «Пошук» в Біловодському краєзнавчому музеї, у рамках проєкту «Музей відкрито на ремонт». Добриня Іванов тоді зробив відеороботу «Да, хорошо», котра була експонована разом із зменшеною бронзовою копією «Легендарної тачанки». Невеликий планшет, де по засніженому степу рухається людина із білим прапором, автор помістив усередину скульптурної композиції «Легендарна тачанка». Художнє вирішення тачанки пов’язане із степом, вона «працює» у відкритому просторі де навколо безмежжя. І згодом таким же безмежним та неосяжним стало репродукування і поширення самого її образу. Мабуть, ті, хто ніколи не бачив самого монументу, можуть досить легко його уявити.

Добриня Іванов, «Да, хорошо», 2018 рік. Виставка «Пошук», проєкт «Музей відкрито на ремонт», Біловодський краєзнавчий музей

Добриня Іванов, «Да, хорошо», 2018 рік. Виставка «Пошук», проєкт «Музей відкрито на ремонт», Біловодський краєзнавчий музей

Добриня Іванов, «Да, хорошо», 2018 рік. Виставка «Пошук», проєкт «Музей відкрито на ремонт», Біловодський краєзнавчий музей

Добриня Іванов, «Да, хорошо», 2018 рік. Виставка «Пошук», проєкт «Музей відкрито на ремонт», Біловодський краєзнавчий музей

А під час дискусії до обговорення музею не дійшло. В певний момент ветерани почали вимагати відновлення у середмісті пам’ятника Фрунзе (наразі він переміщений до місцевого музею), і знов почали журитися за втраченою «вєлікой страной». Один із активістів довго розповідав про те, як він із радянським гІмном прокидався і з радянським гІмном засинав усе життя, а потім звернувся до голови інституту національної пам’яті із фразою: «Синок, вєрнітє нам нашего Лєніна».

Дорогою в Каховку я проїжджала Херсон і помітила вздовж дороги білборд із зображенням радянського солдата, що тримає в руках маленьку дитину. Таким чином, місцевий депутат Артем Кияновський рекламував конкурс дитячого малюнку присвяченого 75-літтю великої перемоги. Під час дискусії я показала присутнім цю фотографію щоб звернути увагу на те, що саме такі прояви радянської ідеології мають бути декомунізовані в публічному просторі. Я хотіла навести приклад того, як сьогодні прочитується монумент радянському воїну з дитиною в берлінському Трептовт парку, про статистику зґвалтувань радянськими солдатами німецьких жінок. Проте вчасно схаменулася, і недоговорила, бо казати про таке серед агресивно налаштованих каховських ветеранів могло бути небезпечно.

Світлина: Женя Моляр

Світлина: Женя Моляр

Більше матеріалів