Підтримати

«Місце, в якому можна просто бути»: Гліб Велигорський про сучасні книгозбірні та «Бібліотеку»

У 2015 році в просторі Школи фотографії Віктора Марущенка відкрилася «Бібліотека красних мистецтв», у 2017 році вона стала просто «Бібліотекою» та перемістилася до Plivka, а після цього, у 2018 році, на деякий час — в Metaculture. Після закриття простору на Нижньоюрківській «Бібліотека» разом із засновником переїхала у Великобританію. 7 жовтня 2021 року вона відкрилася у власному просторі в південному Лондоні.

В інтерв’ю Your Art Гліб Велигорський — засновник проєкту «Бібліотека», стипендіат Школи архітектури Архітектурної асоціації в Лондоні та співробітник її архіву, розповів про те, як змінювалася «Бібліотека», про кризу книгозбірень та важливість таких просторів у місті.

 

«Бібліотека» в Лондоні
«Бібліотека» в Лондоні

Про проєкт «Бібліотека» та його видозміну

У Києві ви змінили три локації, зараз «Бібліотека» базується в Лондоні. Схоже, що разом із місцем частково видозмінювалася концепція проєкту. Розкажи про ці зміни.

Говорячи про «Бібліотеку», мені здається, що тут варто зробити певний розподіл — моя діяльність загалом пов’язана з темою бібліотек і не обов’язково з конкретним проєктом. Конкретний проєкт я радше використовую як лабораторію для експериментів: що можна в цій сфері змінити і в який спосіб можна інакше займатися бібліотечною справою.

В Україні контекстом було те, що в колекцію, яку ми збирали, увійшли видання, які зазвичай недоступні в книжкових магазинах та бібліотеках із низки причин. Тоді в Україні це було єдиною колекцією такого формату у відкритому доступі: до зібрання входила колекція Віктора Марущенка; колекція, яку збирав я; те, що давали донори й те, що приносили люди, які приходили до нас. Важливо сказати, що Віктор був першою людиною, яка підтримала проєкт, дала простір і сильно допомогла.

«Бібліотека» у київському артпросторі Plivka

«Бібліотека» в Лондоні заснована на моїй колекції, колекції партнерських проєктів тут і донаціях. Рік тому ми винайняли одне з приміщень лондонської галереї Arcadia Missa. У них є свій видавничий дім, і ми змогли отримати їхні публікації. Також у нас є десятирічний архів організації Photobookshow UK, що складається з фотографічних книжок, які їм надсилали художники для участі у виставкових проєктах. Доволі часто нам передають публікації художників, каталоги виставок і мистецькі періодичні видання зі своїх колекцій приватні галереї.

Спочатку ми обрали орієнтацію на візуальну книжку, на фотобуки й решту, втім, нині фокус розширився до спектру, який у дуже загальних рисах можна описати так — архітектура, мистецтво та публікації художників. Але візуальний момент залишається, мені цікаво дивитися на книжку як на матеріальний об‘єкт.

«Бібліотека» в Лондоні

Перші два роки в Лондоні я ходив у різні бібліотеки: районні, університетські, мистецькі, архітектурні тощо. Я дуже багато подивився, адже тут є безліч неймовірно цікавих колекцій, які зберігаються в галереях чи музеях — там просто вражаючі речі.

У Лондоні, власне, змінився контекст. Можливо, тому що змінилася унікальність наявності певних видань. Для мене це стало радше про сутність бібліотеки, а в Києві більше уваги приділялося унікальності колекції.

Я продовжую займатися вирішенням низки питань, пов’язаних із програмуванням бібліотеки. Це те, що я називаю кризою ідентичності книгозбірень.

Бібліотеки сьогодні потребують певного перегляду свого місця у світі, але перегляду не з позиції того, чи актуальна бібліотека, чи актуальні книжки (сенсу ставити ці питання немає), а перегляду того, як функціонує бібліотека й що вона пропонує, окрім книжок.

Окрім книжок, бібліотека надає простір — це один із небагатьох прикладів публічного простору, що фасилітує певний вид діяльності, пов’язаний з отриманням знань, і слугує сетапом, у якому людина може перебувати та мислити.

Книжки із зібрання «Бібліотеки» 

Ти помітив вплив «Бібліотеки» на інші ініціативи в Україні? Знаю, що, скажімо, Muzeon брав приклад із вас.

Так, зараз в Україні є проєкти, що також займаються подібними ініціативами. Я дуже радий бачити розвиток сфери.

На мою думку, це територія, на якій не існує конкуренції, оскільки чим більше бібліотек ми маємо, чим більше їх відкривається — тим краще.

Криза бібліотек

У своєму есеї та в нашій розмові також ти говориш про кризу ідентичності бібліотек. Чи помічаєш ти зміни у цій сфері?

Варто зазначити, що бібліотеки, про які я говорю — це публічні книгозібрні, мова не йде про приватні колекції та колекції комерційних проєктів.

Люди люблять бібліотеки — упродовж останніх 5-6 років я не зустрів нікого, хто б ставився до них негативно.

Й оскільки з моменту винайдення міської системи публічних бібліотек у XIX столітті ми маємо вже кілька поколінь, які виросли, маючи цей ресурс, існує певний сентимент до бібліотек. Є базовий запит жителів міста на те, щоб у місті будь-якого розміру завжди була публічна бібліотека. Це наше усталене очікування — ми не можемо уявити місто без бібліотеки.

У ширшому розумінні, я вважаю, що зміни відбуваються, втім, у системі, що фінансується державою, криза досі залишається незмінною.

Одна з ключових проблем, як на мене, полягає в тому, що існує атмосфера недовіри (це мій досвід) з боку бібліотеки до користувачів. Щоби зайти туди, треба пройти стільки бар’єрів, а потім, коли ти там перебуваєш, існує так багато правил, роздрукованих і розвішаних усюди, що виникає атмосфера ворожості.

Мені здається, важливим елементом виходу з цієї кризи є становлення стосунків довіри між бібліотекою та користувачами — стосунків, які будуються на очікуванні, що людина, яка приходить у бібліотеку, матиме за замовчуванням необхідний рівень поваги до місця.

Please Don’t Touch Magazine, 2021

Я не відкидаю формат конвенційної бібліотеки, в яку ти приходиш за записом. Також розумію логіку того, що бібліотека з рідкісними манускриптами має бути строгою, бо там зберігаються унікальні матеріали, і якщо вони будуть втрачені, то будуть втрачені назавжди. Але якщо говорити про публічні бібліотеки, в яких немає потреби встановлювати такі суворі обмеження, я вважаю, що це все може функціонувати інакше.

У мене є одна особиста історія. Був такий бібліотекар Абі Варбург — німецький історик мистецтва, відомий в історії бібліотечної справи. Він походив із заможної сім’ї банкірів та домовився зі своїм братом, що віддасть йому всю свою спадщину за умови, що той придбає будь-яку книжку за його проханням. Так він зібрав бібліотеку з 50-ти тисяч томів. Коли в Німеччині нацисти прийшли до влади, Варбург був змушений переїхати в Лондон і перевезти сюди свою бібліотеку, на основі якої згодом заснували Інститут Абі Варбурга. Я прийшов у цю книгозбірню роки три тому, ще до того, як почав свою архітектурну освіту, але мене не пустили туди через відсутність інституційної академічної акредитації. Через рік у цьому інституті давав лекцію Вернер Охслін (Werner Oechslin) — швейцарський теоретик архітектури, власник однієї з найбільших у світі колекцій німецьких архітектурних манускриптів, пов’язаних із мистецтвом будівництва. Я прийшов на цю лекцію, а потім залишився на неформальне спілкування. Почав бесіду з якимось чоловіком про проблеми цифрової каталогізації, ми розговорилися, і в якийсь момент я дізнався, що людина, з якою я розмовляю, це директор Варбург Інституту. Так я отримав офіційний доступ до їхньої бібліотеки. Але для цього мені довелося зустрітися з директором інституту. Ця бібліотека однозначно не була переповненою, щоби створювати такі бар’єри для доступу.

Це і є однією з частин цієї кризи — є бібліотеки, є люди, які хочуть у них потрапити, але інституції працюють так, що ці люди потрапити в них не можуть. Це неправильно.

Криза фінансування

Інша проблема, яку можна спостерігати в Україні, є брак фінансування. Як фінансуються бібліотеки у світі?

У Британії щороку зменшується бібліотечний бюджет і це призводить до того, що 100 публічних бібліотек Британії щорік закривається. Втім, це глобальний тренд. Цікаво, що найбільша кількість нових, потужних, архітектурних проєктів бібліотек будується в Китаї, бо там є державна програма підтримки цього.

Мене цікавить питання пошуку нових фінансових моделей та можливості створювати такі нові моделі в капіталістичній системі, а також можливості використовувати приватні гроші для того, щоби створювати бібліотеки.

Anthony Caro, Sculpture 1969–1984

У межах сучасної філантропії є традиція і практика інвестування в музеї, та водночас сьогодні ми не маємо нових Тейтів — є люди з подібною кількістю капіталу, але вони не приймають рішення інвестувати в нові масштабні культурні проєкти.

Ну й ще більше питання — музеї існують на радарі, а бібліотеки — ні. Бібліотеки лишаються дуже закритими. Нам відомі моделі музеїв, де є своя галерея, бібліотека, бар, музична сцена тощо. Я не знаю прикладів, де центральною частиною є бібліотека, у якої є своя галерея, бар і все інше.

Втім, немає якогось правильного або неправильного способу робити бібліотеки. Те, як функціонують конвенційні бібліотеки, має місце, але мова про те, що існує більший простір і можна робити книгозбірні в різні способи. Я займаюся пошуком нових економічних моделей того, як бібліотеки можуть функціонувати за своєю програмою.

Криза матеріальності

Часто можна почути, що електронні книжки заважають розвиткові індустрії. Але на твою думку, чи насправді конкурують цифровий та паперовий аналоги?

Цифрова публікація дуже важлива, це чудова технологія, яка змінила світ на краще. Але ми в якийсь момент зробили припущення, що бібліотека дорівнює збірці текстів і забули, що це також місце, де фізичний досвід перебування є певним способом навігації інформацією та дає людині можливість зайти в будь-яку сферу, просто зайшовши у відповідний розділ бібліотеки.

Конкретно в проєкті «Бібліотека» ми використовуємо інтернет як комунікаційну платформу.

Книжка — це найвища технологія, яка на сьогодні існує для запису тексту. Це технологія, у якій спосіб збереження інформації і спосіб її репродукції — це один і той самий спосіб. Тобто текст, який надрукований на сторінці, не вимагає додаткового обладнання для того, щоби бути прочитаним. Це технологія збереження й передачі тексту, що не вимагає додаткових енергозатрат, коли вона вже створена.

Книжки із зібрання «Бібліотеки» 

Так, є обмеження, бо одна книжка може бути тільки в одному місці у будь-який момент часу, коли цифрова публікація може одночасно перебувати в багатьох місцях, може швидко розповсюджуватись і дублюватися. Але вже зараз ми не можемо відкрити вагому частину файлів, яким більше 20-ти років.

Цифрова та фізична публікації є однаково важливими.

Тому мені здається, що проблема в моменті, коли ми кажемо «або» та замінюємо фізичну публікацію цифровою. Цьому «або» не має бути місця, бо це різні технології, які виконують різні функції. Це так само, як велосипед і автомобіль — транспортні засоби, але вони існують у різних ситуаціях й у них різна корисність.

Звісно, цифрова публікація впливає на паперову публікацію: вимоги до фізичної якості книжки виросли так само, як і вимоги до фізичної якості бібліотек. За останні 10–15 років дуже зросла кількість самвидаву, бо технології друку стали доступніші та простіші, ніж будь-коли.

Ми спостерігаємо тектонічні зміни, і я переконаний, що бібліотеки нікуди не зникнуть — вони видозміняться. Але ключова ідея — ідея простору з книжками, в якому люди можуть вчитися, залишиться.

Бібліотека в місті

І в тексті, і в нашій розмові ти говориш, що бібліотека в місті — унікальний вид публічного простору, якому немає альтернативи або замінника. Чому?

По-перше, це місце, в яке будь-хто може зайти, а також місце, в якому будь-хто може бути.

Це такий цікавий елемент — можна перебувати у бібліотеці, й вона не покладає на користувача очікування того, що людина обов’язково має торкатися книжки. Це місце, в якому можна просто бути.

Інший цікавий момент полягає в тому, що багато приватних інвесторів у публічну систему бібліотек у ХІХ ст. вважали книгозібрню інструментом, за допомогою якого нижчі класи можуть отримати освіту й, відповідно, зробити класовий перехід і стати середнім класом. Це не тільки про надання полиць з книжками, у яких є знання, але так само про надання простору, в який будь-хто може прийти і зайнятися самоосвітою. Це унікальний простір, який є дуже важливим для багатьох людей.

SOL LEWITT. STRUCTURES 1962–1993. The Museum of Modern Art, Oxford

Я ще жодного разу, у жодному місці, у жодній країні не зайшов у публічну бібліотеку, де не було б людей. З усіх книгозбірень, у яких я був, не було людей тільки там, куди треба було записуватися.

Бібліотека оперує як освітня інституція, в якої немає чіткої освітньої програми, в якій кожен рухається тілом знань так, як зручно й цікаво. Бібліотека створює можливість отримання нових знань, не ставлячи при цьому жодних вимог, як, наприклад, школи. Це створює комфортний простір для освіти.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Зберегти

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: