Підтримати

Борис Блаженний: інженерія на стику з мистецтвом

У 2017 році наша головна редакторка Настя Калита завітала до майстерень на Андрющенко, про які ми писали раніше, де познайомилась зі спільнотою художників і художниць. Одним із них був Борис Блаженний — інженер, який на той момент займався проєктами в межах Київської бієнале та реконструкцією оригінальної звукової системи лекційного залу УкрІНТЕІ. Крім цього, Борис був одним з головних героїв фільму Олексія Радинського «Зсув» разом із Вовою Воротньовим, Михайлом Коптєвим, Артуром Сніткусом, Давидом Чичканом, Сашею «Кіотом» Павловим та Даною Косміною. «Зсув» розповідає історію про спробу побудувати «суспільство, яке докорінно відрізняється від усього, що нас оточує». Події відбувалися на території в районі Подолу, яку між собою спільнота називала «гаражі» або «хащі».

У 2019 році Настя Калита завітала на Андрющенко практично до закриття майстерень та поговорила з Борисом про інженерію як мистецтво, фільм «Зсув» та робота-художника.

Борис Блаженний. Фото: Сергій Моргунов

Частина 1. Мистецтво та інженерія

З медіахудожником Борисом Блаженним ми зустрілися в майстернях, що розташовані на цокольному поверсі багатоповерхового будинку на вулиці Андрющенко, в яких побував, здається, весь мистецький Київ. Борис відкрив вхідні двері до майстерні натиском кнопки на мініатюрному брелочку, який він завжди носить на поясі, побачивши мене через камеру. Його майстерня сусідує з українською художницею Жанною Кадировою. Усього на поверсі раніше було 5 майстерень. 

Фото: Сергій Моргунов

Я пройшла вузьким коридором й потрапила до Бориса. У невеликій кімнаті була купа проводів, комп’ютерів, камер та телевізорів, призначення яких я дізнаюся вже під кінець нашої розмови. 

Разом зі своїм другом, математиком та програмістом з Білорусі Олексієм Рубановим, Борис розробляв у момент нашої розмови проєкт — особливу розетку, призначену для освітніх лабораторій, якою можна управляти силою думки за допомогою електроенцефалографа NeuroSky — це така гарнітура, що фіксує електричні коливання мозку. Такі ініціативи з’являються від людей, які займаються з дітьми з синдромом дефіциту уваги (ADHD). 

Борис та Олексій мають кілька замовників з України, Ізраїлю та Чилі, де раніше Олексій провів кілька років, займаючись освітнім проєктом, який поміж іншого навчав людей керувати різними девайсами за допомогою електроенцефалографа.

Олексій відзначає, що часто Бориса обирають саме тому, що зараз важко знайти інженерів, які мислять на стику науки та мистецтва. 

Борис Блаженний. Фото: Сергій Моргунов

Вольное использования электроники, не взирая ни на какие законы Ома, приводят к очень классным штукам.

Никто никогда этого не делал до нас, поэтому это сложно. Нормальный инженер требует: «Дай мне это, это и это». А я прихожу к Боре и говорю, что: «У меня есть это, это и это, давай все вместе соберем». Мы собираем, а ничего не работает, ругаемся. На следующий день собираем еще раз, и что-то из этого работает. На пятый день ты заранее не знаешь, что у тебя получится. Тебе нужно сделать параметры, свойства, user experience, а все остальное является приятным дополнением. В таких случаях очень сложно работать с инженерами, потому что они хотят конкретики.

Частина 2. Гаражі та «Зсув»

Кілька разів доводилося переїздити з майстерні до майстерні з періодичністю в 2-3 роки. До того часу ми з моїм товаришем Алхіміком почали знімати майстерню на  гаражах, що розташовані на вулиці Петрівській, 34.

Боря та його друг Алхімік робили різне обладнання на замовлення і зокрема дуже багато обладнання для «пересувної чайної» Алхіміка. Хлопці завжди намагалися максимально ефективно використати ресурси, зекономити, роблячи щось з підручних або місцевих матеріалів, аби надати якусь незвичайну форму, надати привабливості речам, виходячи з того, що вони, в принципі, ніяк такими бути не можуть. 

— Але кожного разу нам це вдавалося, — підкреслює Боря.

Борис Блаженний. Надано Борисом Блаженним

— Звідки взагалі таке прагнення — надати речам привабливості?

— Не маючи можливості дійти до якогось рівня промдизайну, виникла альтернатива — робити щось з гумором або віднаходити щось нове, що хоча б якось здивує.

Частина 3. Лабораторія

— Ці камери, вони взагалі щось запам’ятовують?

Перше, що вражає так само, як і прилади у Бориній майстерні — наявність величезної кількості камер і телевізорів. Борис ніби ігнорує моє питання та продовжує дивитися в екрани:

— У цих камерах можна побачити багато чого цікавого, а особливо, якщо вперше в новому місці встановлюєш систему спостереження (гараж, дача), то починаєш помічати такі речі, яких просто не міг до цього уявити. Особливо стосовно людей, які перебувають поруч. 

У 2017 році Боря був одним з героїв фільму «Зсув» Олексія Радинського. Кіно для Блаженного залишилося мультиелементним: про паралельне життя в центрі міста, герої якого протилежні як і самі до себе, так і до соціуму. 

— Там показаний андеграунд на тлі персонажів, які зовсім недавно дізналися, що таке андеграунд взагалі (я себе до цього числа також відношу), і які випадково стали частиною цього.

Я пам’ятаю історію, коли на гаражах зникали абсолютно непотрібні речі: горщики, шухляди. Потім ми побачили, як одна з кооперативних прибиральниць кіношними маневрами переміщувалася з ашанівською сумкою під пахвою, підходила до якоїсь речі, оглядалась, клала річ у цю сумку і зовсім по-іншому вже її несла — ніби вона йде з ринку або на ринок. 

Я думаю, що багато акторів могли б такій грі тільки позаздрити.

Фото: Сергій Моргунов

У лабораторії — як ще інакше деякі люди з оточення та серед відвідувачів називали майстерню — камери вимкнені. На Андрющенко він переїхав з гаражів через те, що умови на останній локації змінилися не на його користь: відключили світло, не було опалення, а також тривала ворожнеча з дирекцією кооперативу, що повністю унеможливлювала всю діяльність.

Надано Борисом Блаженним

Спочатку на Андрющенка переїхав його товариш — Саша Павлов (Кіот), графітчик та один із учасників групи PSKR, до якої входили ще Вова Воротньов (Лодек) та Олександр Курмаз (Гомер). Саме Кіот показав Борі інший погляд на життя: як можна займатися улюбленою справою, але при цьому не переживати про сьогодення, заробіток та інші побутові речі. 

— Я купив гараж, який він орендував, а оскільки ми були друзями, то не підштовхував його звільнити скоріше. У результаті він виїжджав десь рік і зняв майстерню тут, на Андрющенка. Я прийшов подивитися, як він влаштувався, й сам зняв кімнату навпроти, де ми зараз стоїмо, — говорить Борис.

Лабораторія влаштована методом експерименту. Борис постійно щось винаходить, а коли щось вдається, він це кидає й перестрибує на пошук нових ідей. Так, наприклад, у майстерні, з’явилася система, що контролює всі замки: домофон, вхідні двері, камери — усе з’єднано в одну автономну систему, що не має жодного контролера. Якщо якийсь елемент зіпсується, то все одно система продовжуватиме далі працювати. Цікаво, що всі дроти з камер, домофонів, датчиків, які стоять на вулиці й у коридорі, проходять вздовж силової електричної лінії, яка живить будинки, тому створюється «гліч», який видно на всіх камерах.

Гліч — це глюк, коли картинка трохи викривляється. Зображення накладаються одне на одне і виникають смуги, які постійно рухаються. Це схоже на кардіограму. Кожна смуга означає, що десь у будинку хтось вмикає якийсь електроприлад або світло. 

Надано Борисом Блаженним
Надано Борисом Блаженним

— Мені було не відразу зрозуміло, я спочатку намагався позбутись глічу, — продовжує Боря. — Я використовував неправильний кабель (не для відеоспостереження), а той, що був дешевший, доступніший, без захисту, який би унеможливив всі ці ефекти. Спочатку мені це не сподобалося, але коли я почав розуміти, що в цьому є унікальна фішка, картина та ефект, вирішив залишити. Багато хто запитував: «Як вдалося досягти такого зображення? Що це за ефекти?», а я весь час відповідав, що немає ніяких ефектів, просто так воно показує.

***

Рушійною силою в діяльності — є цікавість… та гумор. У мене немає жодної інженерної освіти, є гуманітарні — історично-політологічна та музична освіти, але інженерно-технічної немає.

Надано Борисом Блаженним

— Що це за жовтий олівець?

— Це робот-художник. 

— Він рухається, чи мені здалося?

— Тут багато чого рухається. Він малює невидимі роботи.

Фото: Сергій Моргунов

Згадуючи про музику, я уточнила у Борі, чи пов’язана його сім’я з музикою. Я чула багато історій про неї. 

— Це ніяк не пов’язано з сім’єю. Колись я взяв за правило нічого сказаного про себе не заперечувати й подивитися на те, що з цього вийде. Я звик до цього і вийшло досить дивно, бо багато того, що знають про мою особистість, зовсім не відповідає дійсності, а сформовано на основі якихось розповідей про мене, які постійно викривляються з недочутих історій.

— Технічної освіти немає, тоді звідки ж ці всі знання?

— Це все — експерименти. Я завжди цікавився, як влаштовані деякі речі, й намагався змінити їх у кращу сторону. Оскільки в мене не було технічних знань, то я просто експерементував. Наприклад, пару років тому я менше розбирався в електроніці й роблячи щось, ніколи не замислювався над тим, як воно влаштоване, чому так працює, що це — я просто змінив форму цієї речі, досягаючи тих ефектів, які для мене були важливі. Мені потрібен був результат, і я його отримував. Так я вперше зробив павербанк на 220 вольт: розетка, якою можна підзарядити ноутбук (на один раз вистачить) або ввімкнути будь-який малопотужний пристрій. Він менший в 20 разів, ніж будь-який інший павербанк, що існує зараз і випускається. Пройшло вже 10 років, а ніхто чомусь не робить маленьких павербанків на 220 вольт, хоча це могло б стати для когось дуже зручним.

Фото: Сергій Моргунов

Олексій відзначає, що працює з Борєю, тому що він мало не єдиний, хто знає, як робити «чанкі». «Чанком» називають шматок, який сам по собі нічого не робить, але є складовою, за допомогою якої можна скласти щось інше. 

Складність при створенні речей часто виникає у тому, що інженерам важко побачити цінність у проміжних результатах, на відміну від Борі, який якраз тільки на це й звертає увагу. Він не боїться поєднувати формально дуже несумісні речі, з яких часто потім виходить щось незвичайне, і з чим зручно працювати. Досвідчене око, упевнена, помітило б, що в лабораторії існує мінімум пара десятків проєктів у розібраному вигляді. 

***

Прямо біля вхідних дверей помічаю купу дротів, які контролюють всю систему спостереження, сигналізацію, але Боря випереджає моє питання: якщо щось зламається, система все одно продовжить працювати. 

— Це різома. 

— Що це? Як вона працює?

— Є мережа, є ієрархія, а це — різома. Корінь імбиру — гарний приклад різоматичного дизайну в природі. У нього дуже багато корисних властивостей: будь-яка частина може бути з’єднана з чим завгодно. Різому можна розрізати й обидві частини продовжуватимуть жити самостійно, і так до безкінечності. В Україні багато таких, чомусь нашим людям подобається створювати ілюзію хаосу. Я хотів створити найменшу та найкомпактнішу річ.

Фото: Сергій Моргунов

В якому віці ти почав цікавитися технічними речами?

— Я завжди чимось цікавився і думав, а чи можна зробити щось краще чи по-іншому, а чому саме так все існує?

У нас в сім’ї не було не було майстерні, інструментів, нічого такого. Едісон сказав, що йому вдалося стільки всього придумати тільки завдяки тому, що він не вчився в школі. Він не використовував систему знань, на основі якої можна щось створювати, від якої можна було відштовхуватися, а лише сам спостерігав. Едісон завжди досягав своєї мети, якою б вона не була. Що стосується струму, то це була поразка, бо все ж таки всі почали користуватися змінним струмом, який вигадав Тесла. Змінний струм набагато зручніший тим, що його можна пускати по дротах меншого перерізу, підіймати багато разів й тоненькими ліням пускати на тисячі кілометрів, чого не скажеш про постійний струм. 

Частина 4.BRAVE! 2019

Я довго робив проєкт, але представив його не точно в такому вигляді, як планувалося. Він має назву Invisible works. Це серія робіт, панель з рекурсією — камера, яка направлена на матрицю, що передає зображення своєї ж матриці, зі взаємодією предметів, які розташовані між матрицею, камерою, освітленням, а також купою різних ефектів, які беруться нізвідки. Invisible works означає, що немає ніякої роботи, художника і автора немає — усе відсутнє. Це більше ідея.

Я пробую сама спроєктувати себе на екран телевізора в майстерні. Екран показує повний спектр безкінечних відображень моїх частин тіла, навіть не встигаєш осягнути думкою, до скількох варіантів всього могло б існувати.

Ефекти з’являються й тоді, коли матриця темніє і показує чорний колір. Будь-яка матриця перетворюється на дзеркало і дає зворотну рекурсію, яку знову знімає, з’являється затримка і так до безкінечності.

Частина 5. Про «Тарілку»

— У 2017 році ти працював у «Тарілці» на Либідській? 

— Так, я займався реставрацією оригінального звуку, який там був. Оскільки «Тарілка» планувалася як світломузичний театр, ми знайшли там багато акустичного обладнання, вбудованого в «Тарілку» по контуру. Тобто по контуру стелі всієї «Тарілки» вмонтовано багато динаміків, і складається враження, що з 1972-го року, коли вона й була збудована, це все жодного разу не використовували.

— А ти вперше використав?

— Я працював з дуже хорошою командою — інженеру-електронщику Олексію Астахову вдалося розшифрувати структуру системи. Менш ніж за 40 годин вона була вже запущена і приєднана до сучасного мікшера, тому система запрацювала.

Ми здивувалися кількості басів, бо думали, що їх буде менше. Багато що там не працювало через старість, зношеність, але в цілому звучання було хороше. Зала якісно спроєктована, вона фактично вся у вібропідвісах, акустичних перегородках — як кімната звукозапису. Це забезпечує потрібні акустичні властивості для якісного прослуховування музики. 

Також я займався там реставруванням світла й опалення. Наприклад, на першому поверсі холу ми побачили, що стіна, яка складається з панелей матового скла, — за нею є багато люмінесцентних ламп (старого зразку); і вона вся мала би світитися, ми її теж запустили й замінили лампи. 

Перший раз я приїхав туди вночі. З місцевих робітників був тільки охоронець, який трішки розбирався в електриці, тому і підтримав ініціативу прямо зараз почати діяти. Ми з двох сторін увімкнули стіну, яка почала світитися частинами з протилежних боків, а коли дійшла до середини, то сталося коротке замикання, яке погасило те, що ми зробили. Мені це нагадало «світлову стіну» — термін, який згадується в творах Айзека Азімова. У той час наукова фантастика була популярною та її застосовували як уявлення майбутнього.

Борис Блаженний. Фото: Сергій Моргунов

Мотивація

— Боря, навіщо ти це все робиш, крім того, що любиш?

— Ніякої мети немає. Я хочу показати людям, як можна отримати задоволення від того, що ти намагаєшся зробити щось незвичайне й цікаве. Неважливо, це якесь технічне досягнення чи жартома зроблена річ — просто так. Постійно відсутній зміст теж може бути метою… 

Будь-що незвичне — поштовх для людини щось переосмислити, замислитися над тим, що щось можна зробити по-іншому.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: