Як змінюється фестиваль за 30 років

Олег Векленко: Коли «4-й Блок» тільки починався, великі виставки були лише в Москві, там же були гроші КПСС і вони влаштовували «Плакат в борьбе за мир». А в Харкові ми просто зробили подію про Чорнобиль: просто розіслали кращим дизайнерам світу листи зі запрошенням взяти участь. Тоді минуло тільки п’ять років і увесь світ ще переживав цю трагедію.

До 2000 року у нас були виставки графіки і плаката, у нас досить велика колекція тодішньої японської, німецької, американської графіки, ми отримували роботи колосальних світових графіків, офорти тощо. Був якийсь такий проміжок часу, коли митниця не розуміла, що таке графіка. Вони отримували тубус, один, другий, потім запрошували нас забрати та заплатити, ми на місці розгортали — а там щось чорне, щось незрозуміле, ми говоримо: «Подивіться, ну це ж чорті що!». А там такий офорт, плями такі абстрактні, прекрасні, супер. Вони так дивляться: «Ах, забирай!». Потім митники почали розуміти, що треба такі речі давати на експертизу, а воно полежить там три дні й вже треба платити, страшне скільки. Тому ми відмовились від графіки. Тільки плакати. А плакат — це друкована тиражна продукція, тут нічого страшного. Хоча бувають моменти, але це завжди якісь цікаві історії, які щоразу трапляються.

Марія Мануйленко: В 2018 году были более традиционные, печатные постеры, очень интересно развешанные, а в этом году фестиваль полностью соответствует своему названию — Changes, потому что наша жизнь полностью поменялась с ковидом. У нас даже жюри в этом году журили в зуме — это и есть перемены. И так как мы впервые проводили финал конкурса онлайн, были какие-то ошибки, обрывы связи, но это все трансформации, все в новинку. Где-то это пугает, где-то завораживает, потому что все, что новое — всегда очень увлекательно. В этом году у нас практически 2/3 плакатов показаны на диджитал-носителях. Кроме того, во все предыдущие годы триеннале проводилось исключительно своими силами и силами волонтеров. А в этот раз, благодаря финансированию, мы заключили договора с партнерами из других сфер и значительную основную часть экспозиционных решений легло именно на их плечи. С нашей же стороны был предоставлен контент в виде плакатов и осуществлялся арт-дирекшн. Не могу сказать, что это была легкая задача. Было много своих сложностей, но это был интересный опыт для всей команды.

Большую часть экспозиции помогла сделать группа медиа-художников Photinus Studio (Лєра Полянськова, Іван Світличний, Макс Роботов, Георгій Потопальський, Ігор Соколов, Євген Арлов — прим. ред.), они помогают нам показать плакаты совершенно по-новому. Это для нас совершенно новый подход: мы не можем тут никак включиться, что-то сделать сами, мы полностью должны довериться другой организации. А для разработки архитектуры экспозиции мы пригласили Харьковскую школу архитектуры.

Марія Норазян: Мы старались, чтобы каждый раз, помимо экологии, были еще и другие темы для размышления. Чтобы не только экологический плакат был, а в разные времена в экспозиции были разные номинации, темы. В 2015 году была тема войны, например, и тема Данте, потому что был юбилей со дня рождения Данте, в прошлой триеннале у нас была актуальная тема женщин, детей и котиков, мы обсуждали права и также то, что права женщин — права людей. В общем, каждый раз это какая-то новая тема и новый взгляд на тот же плакат и на размышления дизайнеров в плакате.

М.М.: Есть неизменные темы, которые мы всегда освещаем: это Чернобыльская тема и тема экологии. Это две неизменные номинации, все остальные идут как дополнительные. По сути тема каждой триеннале «4-й Блок» — это реакция на те события, которые происходят в мире.

М.Н.: Экология — это всегда базис, вокруг которого строится все остальное, это всегда наша отличительная черта и фишка. Но экология — она важна не только в нашей окружающей среде, но и в нашем сознании, поэтому тема в этом году называется «Экология сознания».

View this post on Instagram

A post shared by The 4th Block (@the_4th_block_official)

Это была давняя мечта, чтобы был новый формат восприятия плаката и новый формат его репрезентации, чтобы по-новому посмотреть на плакат, по-другому. Мы очень рады, что плакат представлен иначе. Конечно, классика есть классика: когда ты учишься в определенной школе, ты понимаешь, что сначала должен овладеть классическим базисом, а потом ты уже можешь экспериментировать. Но «4-й Блок» уже совсем хорошо овладел классикой, поэтому, думаю, что чем больше экспериментов — тем лучше. Большое спасибо Photinus Studio за сотрудничество, они большие профессионалы, делают классные диджитал-инсталляции и не только. У нас отличная коллаборация в этом году. И мне кажется, все от нее только выигрывают.

Про медіум плаката

М.Н.: Плакат, в первую очередь, это сообщение. Он продолжает быть актуальным, потому что мы продолжаем общаться и посылать друг другу сообщения. Фейсбук или инстаграм тоже своего рода нынешний плакат, потому что люди в них посылают определенные сообщения. Это наша гипотеза и теория. Мы с Ильей (Ілля Павлов, співзасновник студії «Графпром» та співорганізатор трієнале — прим. ред.) думали о новой реинкарнации плакатов: если заглянуть в его суть, то это сообщение, так что теперь все-все-все сплошной плакат. Классно, что теперь можно в разном виде делать плакат, особенно мне очень нравятся последние веяния. Например, анимированный плакат, который можно увидеть на триеннале — живой плакат с разными движениями.

О.В.: Добре, що з’явився інтернет, адже в якомусь сенсі це теж вулиця, але аудиторія набагато більша. В якийсь момент все зникло, казали, що плакат помер, але раніше було 3–5 фестивалів, а зараз купа різних бієнале, трієнале і їх усе більше і більше. Всі роблять плакати, бо це експериментальний майданчик для дизайнерів, тому плакат набирає силу, але зовсім в іншому контексті. Я думаю, що в плакаті можна робити все, що вмієш, тільки маєш відчувати простір, відчувати взаємодію зі шрифтами, масштаб і так далі. Зараз, наприклад, з’являються анімовані плакати, вони більш пристосовані до сприйняття в інтернеті.

М.М.: Сначала мы выделяли анимированный плакат только как вид плаката, без отдельной номинации, но потом, когда мы получили большое количество со всего мира разных анимационных плакатов, решили все же сделать такую номинацию.

View this post on Instagram

A post shared by The 4th Block (@the_4th_block_official)

Про комунікацію Чорнобильської трагедії

М.М.: Раньше плакаты приходили очень страшные, было очень много радиоактивных знаков, со временем они трансформировались и стали, наверное, менее агрессивными. Я недавно брала интервью у члена жюри Ольги Севериной, которая сейчас живет в Лос-Анджелесе, и спрашивала, насколько поменялись плакаты в этом году. Она сказала, что плакаты Чернобыльской темы стали намного глубже и сильнее, очень много хороших образцов. Одно время чувствовалось, что эту тему подзабыли и плакаты были слабее, а сейчас эта тема вновь ожила. Не знаю, связано ли это с фильмом «Чернобыль» 2019 года, или это просто ответ на сегодняшнюю ситуацию с ковидом, которая все это как-то обнажила. Но в этом году плакаты очень глубокие.

О.В.: Тематика «4-го Блоку» щоразу змінюється, з часом додалася Фукусіма й інші трагедії. Але особисто для мене важливо пам’ятати людей, які пішли і які брали участь у ліквідації наслідків аварії, бо багато моїх друзів-чорнобильців вже немає з нами. Коли ми починали, для нас це було дуже важливим — саме чорнобильці були дуже згуртовані й активно мотивовані. Я як дизайнер роблю свій внесок у такий спосіб. Зараз це теж змінюється, але я фокусуюся на цій тематиці — на кожні роковини Чорнобиля я намагаюся зробити подібні акції. Ми запрошуємо до участі відомих дизайнерів світу, так ми пропагуємо — показуємо роботи світових зірок, і тоді це бачать усі.

Цьогоріч я намагався запросити молоде покоління японських дизайнерів, щоб вони щось на цю тему сказали. Старше покоління ще пам’ятає Фукусіму, і перші виставки у нас були «японського плаката» — їх було більш ніж половина. Зараз їх небагато. У цьому році теж небагато, але представлено молоде покоління, і вони дуже цікаво пройнялися темою Чорнобиля, Фукусіми. Для них це все вже легенда, вони малюють якихось радіоактивних звірів, трохи схожих на Примаченко — щось таке далеке, минуле, вони бачать це в якомусь новому контексті. І може дійсно нехай це все перетворюється в легенду, що більше ніколи не повториться. Так само як і зона наша перетворилася на музей, на щось таке, куди приїздять дивитися, як воно не повинно бути. Хоча там уже все навпаки, як повинно бути — усе заросло, тільки якісь страшилки розповідають.

Про Харків, графічний дизайн та роль трієнале «4-й Блок»

М.Н.: Я думаю, что в первую очередь благодаря Харьковской академии дизайна и искусств (Худпром), конечно же, в Харькове происходит такая дизайнерская тусовка. Начиная с начала ХХ века, когда это было еще просто училище и мастерские, взаимодействие города и дизайна, дизайна и города продолжает тянуться и в ХХI веке. Были совершенно потрясающие преподаватели, например, Борис Косарев, Василий Ермилов. Мы тоже бывшие студенты этой Академии, профессор Векленко вел у нас дизайн и композицию в Академии. А «4-й Блок», так как профессор преподает, плотно влился во всю систему студенчества, потому что в большинстве случаев это делается и для студентов тоже — ученики могут соприкоснуться с таким потрясающим огромным международным событием, с настоящим дизайном мирового уровня, увидеть и звезд дизайна, и сами поучаствовать в этом всем.

О.В.: Коли розпочався «4-й Блок» я вже був викладачем. Тоді на 5 років після аварії на Чорнобильській АЕС ми з друзями, з чорнобильцями, вирішили організувати виставку. Але основну допомогу в цій виставці привнесли саме студенти, викладачі та мої колеги. І вже протягом 30 років, кожних три роки якесь покоління студентів потрапляє на трієнале. Вони займаються всім — починаючи від найбільш чорної роботи, закінчуючи участю у виставці, а іноді й своїми паралельними проєктами. Маша Норазян, наприклад, коли вчилася на 4 курсі, робила дипломний проєкт з айдентики фестивалю. Щоразу цілі покоління студентів, коли потрапляють у цю ситуацію, отримують дуже потужний енергетичний заряд, бо до нас приїжджають видатні колосальні дизайнери, зірки світового дизайну, за власні кошти приїздять і проводять майстер-класи, це дуже класно. І я так думаю, що завдяки цьому українські дизайнери мають світовий рівень. Раніше менше брали участь, але зараз значна частина робіт саме українських дизайнерів, у цьому році — понад 100. Наприклад, цьогоріч київський  дизайнер Дмитро Шевченко отримав почесну відзнаку журі в номінації «Худпром 100 / Навчитись змінювати», а дебютант, студент 2 курсу ХДАДМ з Харкова, Давид Наніашвілі переміг у номінації «Анімаційний плакат / Зміни у часі і просторі». Мене це дуже тішить. З одного боку, Академія дає навчальний імпульс, а з іншого — творчий, потім ще додається знайомство з досягненнями світового дизайну, тому рівень Харківської академії достатньо високий. Тому дуже добре, що ми зробили номінацію «Худпром 100 / Навчитись змінювати» (номінація створена спеціально для святкування 100 років Харківської академії дизайну і мистецтв — прим. ред.).