Про назву та основні завдання проєкту

Проєкт Минуле / Майбутнє / Мистецтво фокусується на пропрацюванні минулого через мистецькі практики. Чому це важливо? На жаль, в сучасній Україні питання колективної пам’яті часто стають полем провокування конфлікту. Історію використовують як зброю, яка може підштовхнути людей вбивати одне одного. 

Найбільші прориви в пропрацюванні минулого за останні декілька десятків років були зроблені саме у полі мистецтва. Ми намагаємося створити асиметричну візію — дати можливість поставити питання про минуле так, як до того не спадало на думку. Ми можемо відкрити сенсовий простір, про який навіть не знали, щоб почати перезавантажувати бачення сьогодення.

Будь-яке питання про пам’ять — це не про минуле, це насправді про сьогодні. Ми хочемо працювати з тими інструментами, які можуть втягувати не пов’язаних із мистецтвом людей у таку розмову.

Найголовніше — це постійна підтримка суспільної комунікації. Коли люди розмовляють, вони не вбивають. У розмові можна шукати візію майбутнього. І мистецтво — поле, в якому це можна робити. Саме тому в назві й присутні ці три слова — МИНУЛЕ / МАЙБУТНЄ / МИСТЕЦТВО.

Про можливість впливу на суспільство

Звідки ми знаємо, що якось впливаємо на людей? Відстежити та виміряти цей вплив практично неможливо, але ми маємо над цим працювати, якщо всерйоз ставимося до власної роботи. Звісно, ми бачимо, як люди реагують на наші події та публікації, приходять, питають і коментують. Реакції різні — не тільки підтримка і захват, але й критика. Ми також не можемо бути впевнені на 100%, що наш вплив позитивний. Але ми бачимо, що кількість тих, хто цікавиться нашими подіями, збільшується.

Вимірювання впливу — це дуже складне, об’ємне питання, якому можна присвятити окреме інтерв’ю. Ми постійно над цим працюємо, намагаємося використовувати різні бізнес-інструменти, аналітику.

Ми не беремо на себе відповідальність за «зміну свідомості» у всій країні, але при цьому розуміємо, що впливаємо хоча б внесенням нових меседжів в інформаційний простір. І це важливо.  МИНУЛЕ / МАЙБУТНЄ / МИСТЕЦТВО — лише один проєкт, і він не може вирішити всі проблеми сучасності. Ми хочемо, щоб таких, як ми, було по 20 в кожному місті. Тоді разом ми зможемо провокувати критичне мислення, яке стане основою для існування громадянського суспільства.

Для розвитку нормального демократичного суспільства важливо, щоб існували низові ініціативи. «Один інститут — одне рішення для всіх» — це про тоталітарний підхід. Як за радянських часів, коли всі мали одну модель пам’яті. Мають виникати різні організації та рішення, які провокують розвиток суспільства.

Ми хочемо, аби було більше ініціатив, які працюють з колективною пам’яттю. А також прагнемо сталості для власного проєкту, шукаємо надійних партнерів — і знаходимо! Другий рік поспіль нас підтримує німецька організація forumZFD — Форум громадянської служби миру. Це дуже важливо для довгострокової роботи та незаангажованої діяльності.

Про важливість дискурсу пам’яті для українського контексту

З колективною пам’яттю працюють у будь-якому сучасному суспільстві. Це, звісно, не тільки українське питання. Існує міждисциплінарний напрямок досліджень Memory Studies, який фокусується саме на питаннях колективної пам’яті.

Для України це зараз дуже практичне поле досліджень через прямолінійну інструменталізацію питань минулого. На жаль, за 30 років незалежності жодна політична сила не зайшла в публічний простір без образу ворога, без педалювання страху перед іншим. Образ ворога найлегше описати в історичній перспективі та обґрунтувати посиланнями на минуле. Коли ти розмовляєш із сусідом, живою людиною, — спільну мову знайти можливо. А коли йдеться про героїв минулого як завершений проєкт — ними можна маніпулювати, можна апелювати до категорій сакрального, і тут уже не до порозуміння.

В Україні ще не були відповідально пропрацьовані питання важкого, трагічного, інколи стидкого минулого. Якоюсь мірою це радянський спадок, адже саме тоді існувала настанова щодо неможливості критикувати радянську батьківщину. Але ж ми мали можливість таку настанову змінити, повернути в інший бік. Поки що цього не відбулося.

Про художників, які працюють з пам’яттю

У статтях на сайті ми розповідаємо про те, як українські та іноземні художники працюють з пам’яттю. Вже був огляд тем Голодомору, Фінської війни, Криму тощо. Після 2014 року тема пам’яті набирає обертів у художніх практиках, багато історичних тем перезавантажуються, вони набувають іншого виміру. Війна стимулює нас дивитися назад, аби розібратися в тому, що відбувається зараз.

Ще більше напрацювань з’являлося в кураторів. Можемо в цьому контексті згадати проєкт #брюдершафт, який у 2020 році реалізував кураторський дует Лізавети Герман та Марії Ланько за ініціативи посольства Німеччини в Україні, а ми виступали партнерами з підготовки публічної програми. Проєкт був присвячений 30-річчю об’єднання Німеччини. Кураторська концепція передбачала стереоскопічну оптику: не просто згадувати об’єднання Німеччини в минулому, але спробувати зробити це дзеркалом для майбутнього України.

Про глосарій роботи з минулим

Дослідження пам’яті — це сфера наукових досліджень, і нормально, що не всі знають поняття з неї. Але потрібно дати можливість людям з різним бекграундом користуватися термінами, щоб вони мали до чого апелювати, коли йдеться про публічну дискусію. Це важливо для кожного, хто не хоче стати об’єктом маніпуляції. Маніпулювання можливе там, де ти не можеш оцінити експертність того, хто декларує певні принципи, де не можеш поставити питання, щоб оцінити цю експертність.  Тому ми вирішили створити глосарій — базовий словник понять і термінів, які використовуються в роботі з минулим.

Дослідження колективної пам’яті — це взагалі дуже складна реальність, і згоди щодо використання термінів немає. Люди працюють з цією темою з різних дисциплінарних просторів, подекуди існують різні терміни для позначення одного і того самого явища. Наприклад, у Мішеля Фуко є поняття контрпам’яті, зміст якого можна впізнати в розважаннях Алейди Ассман про канон та архів пам’яті. Важливо бачити перетини. Іноді, коли використовуєш той чи інший термін, треба в дужках писати автора, щоб одразу відсилати до конкретної концепції. Але важливо бачити і принципові незгоди.

Інколи дуже загальне розуміння поняття стає підставою для суперечок та суспільного обурення. Так, наприклад, існують міжнародно-правові поняття геноциду та злочину проти людяності. Поняття геноциду до того ж перейшло і в політичний словник — через це, наприклад, питання про кваліфікацію історичного злочину сприймається як заперечення злочину. Сьогодні ми можемо спостерігати дуже емоційні звинувачення істориків, які ставлять під сумнів можливість міжнародно-правового визначення Голодомору як геноциду. Натомість вони пропонують дефініцію «злочин проти людяності», яка на сто відсотків відповідає опису Голодомору. Тобто суперечка відбувається через нерозуміння змісту поняття.

Про найновіші терміни в культурі пам’яті

Ми бачимо цінність глосарію не тільки для широкої аудиторії — для професійної спільноти він теж важить. Існує багато термінів у Memory Studies, які ще не увійшли в український обіг, бо немає усталеної традиції їх перекладу та використання. 

Наприклад, існує досить популярний у світі термін американського дослідника Майкла Ротберґа Implicated subject — це людина, яка не брала участі у злочинах і народилася після трагедії, але яка з особистої точки зору може бути бенефіціаром, наприклад, колоніальної політики, що реалізовувалася сто чи двісті років тому. Це поняття складно перекласти, не втративши частину сенсу. Термін посилається на певну концепцію, і важливо не спаплюжити її вибором слова. Але хтось має запропонувати перший переклад, який будуть критикувати і який потім, можливо, зміниться. Ми запропонували переклад «залучений суб’єкт», розуміючи, що він не просто не ідеальний, а дуже кострубатий. Подивимось, які варіанти з’являться в академічному просторі — може, ми й самі згодом від цього перекладу відмовимося.

Проблема перекладу з’являється, звісно, не тільки в Україні — це тло існування наукової теорії. Якщо подивитися, які дискусії точилися щодо перекладу поняття П’єра Нора Lieux de mémoire, можна дуже сильно розгубитися. Українською це традиційно перекладають як «місця пам’яті», але коли перекладали англійською, сам Нора пропонував варіанти від «якоря пам’яті» до «царини пам’яті». Зрештою, зупинилися на «царинах» — Realms of Memory. «Місця» теж ніби непогано, але це робить акцент на фізичному просторі, а Нора помістив у це поняття навіть пісні («Марсельєза» як місце пам’яті для Франції). «Місця пам’яті» — вже усталений переклад, який трохи викривлює сенс концепції. Тому часто автори пишуть у своїх текстах терміни оригінальною мовою. Не тому, що вони хочуть похизуватися, а через неможливість перекладу.

Про найбільш непропрацьовані травми в Україні

Ми розуміємо, що звернення до минулого, у мистецтві зокрема, великою мірою підштовхується нинішньою війною. Ситуація розгубленості та зруйнованого світу оприявнила й колишні травми — саме досвід війни дав можливість побачити паралельність ситуацій трагедії, розлюднення, маніпулювання жертвами.

Наче мало часу прошло, але війна триває вже 7 років. Уже пішли в школу діти, які народилися в ДНР і не жили в нормальному Донецьку до того. Люди живуть у різних концепціях пам’яті — в Німеччині ситуація розділеного суспільства триває досі. Тут для нас досвід минулого та майбутнього сходиться в одній точці. Українські митці намацують ці больові точки, ставлять питання та роблять їх видимими для інших.

Зараз видно, що всі наші травми пов’язані та створюють один великий вузол. Саме поле мистецтва дає можливість це побачити, відчути відлуння однієї трагедії в іншій. Як в «Амадоці» Софії Андрухович: поховані в безпам’яті шари української історії піднімаються з небуття, як контури Атлантиди. Кожен з цих шарів торкається конкретного болю, конкретної катастрофи. Якщо зможемо відчути їх поза ієрархією, поза конкуренцією — у нас є майбутнє.