Вакансії

Даніїл Галкін про «Перемога-50» — виставку, присвячену ювілею одного з житлових масивів Дніпра

Наприкінці минулого року в Дніпровському художньому музеї відкрилася кураторська виставка Даніїла Галкіна «Перемога-50», присвячена ювілею одного з житлових масивів Дніпра. По-перше, це особиста історія художника, який народився, сформувався та продовжує жити в цій частині міста, спостерігаючи за всіма метаморфозами, що спіткали район від пізньорадянськго періоду до сьогодення. По-друге, цей архів — лірична ода новітнім технологіям 1970-х, грамотності й професійності команди архітекторів, які зробили проєкт, що отримав всесоюзну премію та забезпечив комфортне життя сотням тисяч містян.

Дана Брєжнєва записала розмову з художником Даніїлом Галкіним про архітектурний дискурс навколо «Перемоги-50», Марлена Матуса та скандали, пов’язані з Перемогою.

Даніїле, згадай, коли ти вперше в дитинстві чи підлітковому віці порівняв свій панельний житловий масив з іншим, наприклад, з історичною частиною міста. Які переваги чи недоліки ти відчув? 

Я виріс буквально під кульманом у квартирі багатоповерхового малосімейного дому, який належав архітектурному інституту. Тому вже в ранньому дитинстві розумів різницю між панельним домобудуванням і цегляним, надаючи перевагу конструктору з біло-червоних цегл, зводячи футуристичні споруди.

Чи правда, що продумана інфраструктура району дозволяла вам із батьками повністю проводити і робочий час, і дозвілля, не виїжджаючи за його межі? Розкажи більше про те, що там було і чого не вистачало. Концепція «в шаговой доступности» працювала?

На початку 1990-х на першому поверсі дому розташовувався легендарний ресторан «Старий лоцман», що трохи пізніше перекваліфікувався на казино, далі — на один із перших у місті супермаркетів, з прокуреним приміщенням і декораціями грального дому. Інші заклади житлового масиву не змінювалися десятиліттями, пропонуючи все необхідне для його жителів: від гуртків у Палаці піонерів до вищих навчальних і медичних установ. Тільки на бульварі Слави був універсам, бібліотека, фотостудія, перукарня, зал для весілля, кінотеатр «Салют» на 800 місць та інше. Окрім розвиненої інфраструктури, Перемога завжди славилася своєю «косою» — штучно створеною рекреаційною зоною з пляжами та зеленими зонами, які досі користуються популярністю навіть серед жителів інших районів. Також хотілося б згадати про воднолижний стадіон — унікальний на весь Союз розважальний комплекс із каруселі, що давала змогу кататися на лижах і влітку, і взимку. Тому можна сказати, що Перемога — не просто місто в місті, яке перебуває під захистом «Китайської стіни», а також яскравий приклад зародження «Нової архітектури», яка є опозиційною до історичної частини міста.

Готуючись до цієї розмови, я прочитала кілька скандалів, пов’язаних з розбудовою та змінами, що спіткали чи погрожують Перемозі. Звісно, привернув увагу кейс з кінотеатром «Салют», що зруйнували для побудови кількох багатоповерхівок. Також дивним здався проєкт, який через супротив громадян відклали — бетонний парк для паралімпійців замість гаю біля води і т. д. Всі ми розуміємо, що зміни поступово так чи інакше будуть відбуватися, тож що б ти порекомендував владі, аби дійсно удосконалити Перемогу? 

У моєму розумінні вдосконалення таких районів можливе тільки за підтримки їх архітектурної цілісності й унікальності, яку забезпечують не тільки споруди, але й ділянки дикої природи; також важливе збереження залишків приватної забудови Лоцманського та Мандриківського районів, що мають історичну цінність. На виставці навмисне відсутній блок, присвячений теперішньому часу, в надії на формування у глядача самостійної критичної точки зору щодо розвитку житлового масиву та міста загалом як єдиного архітектурного комплексу, що можливе лише після ознайомлення з його історією, яка відображає концепцію будівництва міста у післявоєнний період (після Другої світової війни). Але якщо торкатися розмови про сучасну забудову набережної на Перемозі, то потрібно починати з комплексу багатоповерхівок (Бартоломео), що розростається, поряд із Палацом дітей та юнацтва. Він розташований у рекреаційній зоні й закриває тепер великий краєвид на Дніпро з оглядового майданчика пам’ятника Слави. Далі — за течією.

Не можу не запитати, бо ми з «ДЕ НЕ ДЕ» у 2019 році робили виставку «Дезеленізація» про зміну екосистем урбаністичних середовищ і зокрема про безвідповідальне кронування, вирубку дерев тощо. Тому цікаво, — адже Дніпро індустріальне місто з поганою екологією — чи під час забудови Перемоги зважали на зелені насадження? Чи зберігаються вони і донині?

Тут важливо підкреслити, що завжди можна заперечити те, що на місці чергової пам’ятки архітектури, яку необхідно знести для будівництва сучасної будівлі, була інша споруда, також знищена для потреб нового архітектурного комплексу. Чого не скажеш про більшу частину Перемоги чи колишній кінотеатр «Салют», оскільки район розташований на насипній території, для якої знадобилося понад 8 мільйонів кубічних метрів землі. Тому, гадаю, логічно припустити, що під час будівництва вирубка дерев була відсутня, так само як і знищення об’єктів, що мають історичну та культурну цінність. Незалежні експерти з озеленення міського ландшафту негативно коментують, наприклад, вирубку дерев поряд із Дніпровським державним аграрно-економічним університетом, стверджуючи, що вони були здоровими, а також слугували легкою та справжньою окрасою вулиці. Чого не почуєш від тих, хто зацікавлений в освіженні міського ландшафту саджанцями нових дерев, які зазвичай не співпадають ні за ціною, ні за сортом, раніше заявленими у бюджетах.

У побудові експозиції Перемоги дуже відчувається твій стиль, і оскільки ми з тобою з 2014 року іноді співпрацюємо над виставками, я розумію, чому для тебе було важливим через форму оповіді опинитися з цим проєктом саме в художньому музеї. Чи не міг би ти артикулювати причину вибору саме цього місця?

Було б логічним показати виставку на території житлового масиву, але через відсутність культурних інституцій на території, де проживає до 100 тисяч людей, довелося шукати простір ззовні. Вибір на користь Дніпровського художнього музею був обумовлений насамперед тим, що ця державна установа, яка, крім постійної музейної експозиції, має виставковий простір для змінних виставок, а «Виставка-документ до 50-річчя житлового масиву Перемога» спочатку репрезентує себе як «завершена» експозиція для майбутнього краєзнавчого музею, тож робота всередині музейної установи сама собою маніфестує про свої наміри та потреби. Також невіддільною частиною загального висловлювання виставки є персонал музею, його наглядачі, оздоблення холу 1960-х, французькі штори, паркет тощо. Прошу відмітити, що більшість зображень на виставці спочатку мали технічний характер, які після 50 років сприймаються як документальна фотографія, що так само набуває художньої цінності. Архітектура — це самостійний напрям у мистецтві, тому репрезентація артефактів історії містобудування для мене рівносильна вивченню просторових інсталяцій з елементами обробки декоративно-ужиткового мистецтва та інтер’єрів зі своїми пластичними рішеннями — тобто вивчення стилістичних особливостей руки автора чи групи авторів.

Мені дуже імпонує ідея, що дослідницький проєкт Даніїла Галкіна «Перемога-50» презентується саме в художньому музеї. Пані Тетяно, у чому ваша мотивація приймати його, адже, наскільки я зрозуміла (поправте, якщо помиляюся), музей до цього часу працював виключно з митцями традиційних практик? Розкажіть, будь ласка, чи пов’язує вас особиста історія з районом Перемога.

Тетяна Шапаренко: Проєкт Даніїла Галкіна «Перемога-50» презентуватиметься у Дніпровському художньому музеї до 30 січня 2022 року. Це не перший проєкт, що представляє Даніїл у нашому музеї. У 2017 році в межах Сonstruction festival він створив дуже цікаву інсталяцію. Відтоді ми звернули увагу на молодого креативного художника, тож коли Даніїл звернувся з ідеєю проведення нового проєкту, ми надали йому можливість втілити сміливий задум виставки-документу. Загалом протягом останніх 10 років музей намагається змінити стереотипи щодо співпраці тільки з класичними художниками. Ми відкриті до співпраці з будь-якими митцями, якщо це буде цікаво відвідувачам і відповідатиме концепції роботи художнього музею. Я живу на лівому березі Дніпра, але з житловим масивом Перемога мене пов’язує багато приємних спогадів. На мою думку, цей район міста є одним із найкрасивіших, а в його історії є багато цікавих сторінок, що створювали історію міста: від козацтва, лоцманської справи до сучасності.

Даніїле, чи життя на Перемозі вплинуло на побудову твого художнього методу?

Місто більшою мірою вплинуло. Його розмах, промислове минуле, монополізм, відсутність культурного середовища, архітектурна освіта й твердий олівець. 

Архів, який ти зібрав з приватних рук та профільних інститутів і медіа, що його презентують, вражає різноманіттям — тож покажи / розкажи, що було першим артефактом? 

Враховуючи моє походження, тобто народження на Космічній та подальше проживання на Перемозі до цього дня, дослідження починається з оглядового майданчика балкона квартири, краєвид якого я закарбував для конкурсу дитячого малюнка ще в 13 років. Якщо говорити про початок роботи з історією району та його артефактами, то це були безуспішні запити на отримання грантової підтримки для збереження та розвитку нині знищеного кінотеатру «Салют». Згодом ця частина дослідження перетворилася на окрему платформу «Кінотеатр “Салют” — Онлайн», що пропонує у віртуальному просторі ознайомитися з архітектурним комплексом і його інтер’єрами, який пізніше стане місцем для проведення віртуальних виставок, кінопоказів, бібліотеки та архіву документів, присвячених самому району.

Артеме, інтро проєкту «Перемога-50» — порівняльна мапа Дніпра на екрані, що наочно підсилює кураторський текст. Розкажіть, будь ласка, про ваш проєкт OldMaps.

Артем Костюк: Ще у 2016 році в одному з американських архівів я натрапив на дійсно унікальний матеріал, інформативність якого вражала. Це був розсекречений розвідувальний супутниковий знімок Дніпра 1965 року в ідеальній деталізації, де видно навіть автівки на дорозі. Мені важливо було показати знахідку дніпрянам та історикам, але такий важкий для сприйняття матеріал хотілося презентувати максимально інформативно — за допомогою інтерактиву. Я почав збирати матеріали, вивчати програмування і у 2019 році за підтримки програми «Культурна столиця» запустив проєкт OldMaps, в якому в інтерактивному форматі порівнював карти, німецькі аерознімки 1940-х і супутникові знімки 1960–1970-х років із сучасними супутниковими знімками. Основна мета проєкту — показати динаміку змін міста за певний час. Зараз Дніпро розвивається як ніколи. І цей розвиток виражається не тільки в реконструкції вулиць і скверів — це лише обгортка. Набагато важливіші події вже відбуваються, але мало хто їх помічає. Я просто чекаю, поки у Дніпрі реалізують життєво важливі проєкти: метро, індустріальний парк й аеропорт. Тоді місто буде зовсім іншим.

Даніїле, вже багато років в’ялим є дискурс щодо Дніпровської школи фотографії, тож приємним сюрпризом було побачити в твоїй експозиції Марлена Матуса. Розкажи про появу цих фото. 

У підлітковому віці мені пощастило навчатись у кіноцентрі «Веснянка», засновником якого був знаменитий фотохудожник Марлен Матус. Ми жили один від одного неподалік, через дорогу, тому була можливість ходити до нього і приватно. Після себе Марлен Якович залишив величезну спадщину, що також потребує докладного дослідження. А завдяки Костянтину Матусу нам вдалося взяти на виставку кілька оригінальних фотографій 1970-х років, які також документують зведення житлового масиву.

Чи плануєш ти в майбутньому роботу з подібним документально-архівним матеріалом? 

При отриманні підтримки від держави сподіваюся на тривалу експедицію іншими житловими масивами, побудованими у 1970–1980-х роках, що стане частиною архітектурного бієнале або фестивалю, який покладе на свої плечі докладне вивчення архітектурної спадщини Дніпровської області. Після завершення виставки також плануємо роботу над майбутньою книгою, присвяченою Перемозі, для якої необхідне ще глибше занурення та збирання інформації від першоджерел.

Давай поговоримо про твою ідею Музею Перемоги безпосередньо на житловому масиві — яким ти його бачиш? Як, на твій погляд, зробити його динамічною структурою, цікавою для мешканців? 

Ще у 1980-х група архітекторів здобула всесоюзну державну премію за архітектурний ансамбль житлового масиву, що дозволило Перемозі відразу ж потрапити до списку пам’яток архітектури СРСР. Про цей факт багато хто знає, але мало хто може оцінити значущість цієї премії, тим більше в нинішній час. Вже цього досягнення достатньо, аби почати розмову про доцільність створення музею району. Крім цього, думаю, кожен район має свою історію та право на краєзнавчий музей, перетворившись не лише на місце збирання історичних фактів, а й на народні збори, що формують його розвиток. Такими просторами могли б стати бібліотеки, які зараз по всьому місту зазнають перетворення. Не винятком є ​​й порожня бібліотека поруч із бульваром Слави. Наприклад, у Берліні можна потрапити до музею району Кройцберг або у Гамбурзі — до музею Альтони, у відсутність яких зараз важко повірити. Так розвивається не лише внутрішній туризм, а й формується самоідентифікація мешканців цих районів, чого так бракує українському суспільству загалом.

Зважаючи на сумний факт відсутності музею архітектури в Україні, чи є доцільним говорити, що проєкт «Перемога-50» може стати поштовхом для дискурсу навколо цього питання? 

Однією з найцінніших та найуразливіших споруд у Дніпрі є ресторан «Маяк» — яскравий приклад архітектури модернізму, 4000 квадратних метрів якого могли б перетворитися на музей архітектури України. А оскільки я агностик, то не заперечую можливості існування меценатів, які б погодилися втілити в реальність таку утопічну ідею.

Сергію Івановичу, розкажіть, будь ласка, про перспективи ваших планів на створення музею архітектури.

Сергій Подолінний: Ми з колегами на базі нашої Академії (у приміщенні колишнього гардеробу в 300 квадратних метрів) вже кілька років плануємо відкрити музей архітектури Дніпра та Наддніпрянщини, вже навіть отримали фінансування та підтримку від міської влади й Міністерства освіти. Музей буде відкритим для відвідування всім охочим. На щастя, коли я зайнявся цим питанням, у нас у місті виявилося багато залучених і небайдужих людей, зокрема Данило. Під час формування експозиції ми, безперечно, плануємо працювати з його архівом. Дуже приємно, що цей юнак мислить не містечково чи суто комерційно, а широко, по-державному.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

«Потрібно навчитися стріляти собі в ногу або прийняти логіку великої втрати»: про присвоєння авангарду та практики музею майбутнього
1317

«Потрібно навчитися стріляти собі в ногу або прийняти логіку великої втрати»: про присвоєння авангарду та практики музею майбутнього

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: