Підтримати

Деструкція та горор у фотографіях Вікторії Довгадзе

Вікторія Довгадзе — художниця, яка переважно працює з фотографією та відео. Вона народилася 1992 року в Тернополі. Наразі живе та працює у Львові. Основні теми, з якими працює Вікторія — репрезентація тіла у різних його проявах, деструкція, поезія, сновидіння та горор. Художниця використовує колаж, реверс, абстракцію, присутність акциденції та фрагментарність у своїх роботах, аби візуалізувати метаморфози, які можуть відбуватися з тілами, а також внутрішні образи. Вікторія Довгадзе брала участь у виставках: PLASTIC, галерея MILLEPIANI (Рим, Італія, 2018); «Чому у Львові будуть художниці» у Львівському муніципальному мистецькому центрі (Львів, Україна, 2020); а також була менторкою у програмі «Втілення» для молодих людей з Чернівців та області від «Іншої освіти» (2021). 

Публікуємо дві серії Вікторії Довгадзе: «Тіло інших» та «І коли ми засинаємо, куди ми прямуємо».

«Тіло інших» / The body of others, 2019

«Ми все ще рачки, повзаємо в тумані, наші очі закриті, серце б’ється від страху. Але найбільше ми боїмося, помилуй нас, Боже, — свого власного образу».

Г. Міллер про Рембо

«Тіло інших» / The body of others, 2019

Тіло стає елементом публічного покарання та бажання, стає тілом, яке зазнає маніпуляцій та утворень. Ми копаємось один в одному, намагаємося проникнути та розібрати тіло на найдрібніші фрагменти, розрізаємо його на шматки, пропускаємо через м’ясорубку, поєднуючи еротизм і сексуальність зі смертю, надаючи йому нових значень, з одного боку, сакралізуючи його, а з іншого — деформуючи. 

Тому що те, що відчуває, думає і говорить наша кров і плоть, більше подібне на правду. 

«Тіло інших» — це проєкт, заснований на зв’язку між поетичними та синестетичними поняттями, між чуттєвим досвідом та його метафоричним представленням через образ, способом переживання одного з перспективи іншого.

«І коли ми засинаємо, куди ми прямуємо» / And when we fall asleep where do we go, 2020

«І коли ми засинаємо, куди ми прямуємо» / And when we fall asleep where do we go, 2019

Сни стають реальністю так само, як реальність стає сном.

Нашій підсвідомості легше зрозуміти мову сновидінь, ніж мову раціонального.

Більшість моїх проєктів — це свого роду рухомі сценарії, інколи взяті з власного досвіду, інколи вигадані, сценарії, де повсякденне життя і ситуації забруднені думками, мріями, потаємними  бажаннями, що розкриваються у поетичних вимірах.

Межа між ними стерта. 

Я прагну до того, щоб образи були настільки привабливими, аби їх хотілося відчути, захотілось доторкнутися до них, почути їхні найпотаємніші секрети, побачити їхні думки, почуття. Або навіть злякатися їхньої щирості та відвертості, їхніх страхів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: