Микола Рідний

Ідея провести виставку належить Вальдемару Татарчуку — кураторові люблінської галереї «Лабіринт», яка регулярно працює з українськими художниками. Він запропонував зробити ретроспективну моїх робіт, але мені це здалося надто простим завданням, хоча матеріалу для такої виставки було достатньо. Я вирішив зробити концептуальний проект, де б усі роботи були об’єднані однією темою чи низкою тем, питань і проблем. Врешті у нас вийшло щось середнє, тому до експозиції увійшли і нові, і старі роботи.

У назві «Обличчям до стіни» присутній елемент гри слів. З одного боку, це досить жорстке агресивне висловлювання, яке кажуть людині під час арешту. З другого боку, цей вислів стосується глядача на виставці, який розглядає роботи, розміщені на стіні.

За архітектуру виставки відповідала київська архітекторка Дана Косміна. Ми зробили своєрідний лабіринт у галереї. Центральною одноіменною роботою проєкту стала серія, на якій зображені емблеми праворадикальних організацій, заклеєні жувальною гумкою.

Також на виставці була представлена серія фотографій «При денному світлі», в якій зображені жести правих популістів з урядів різних країн. Тему продовжила робота «В сутінках», в якій я показав вуличні дії праворадикалів, де все відбувається у темряві й майже нічого не можна розгледіти. Ця робота про те, що настають «темні» часи, адже набувають сили консервативні праві настрої — як в Україні, так і в Польщі та інших країнах Європи.

У цій виставці було важливо враховувати контекст, у якому вона відбувається: у польській галереї відкривають виставку українського художника у той час, як відносини між Україною та Польщею загострюються на тлі ревізії історичної пам’яті.

Після Революції Гідності проблема ультраправих рухів стала більш явною та відчутною. Однак для більшості людей в нашому суспільстві вона залишається непомітною. До того ж,  люди часто плутають націоналізм і патріотизм, адже праворадикали часто діють під маскою патріотів з добрими намірами. Таким чином вони легітимізують свої дії й виглядатають хорошими в очах громадян.

Особисто я ніколи не зазнавав насилля з боку праворадикалів, але мої друзі й колеги неодноразово страждали від їхніх дій. Крім того, за останні роки відбулося кілька нападів на культурні події. В суспільстві є вразливі групи, до яких входять представники національних меншинств і ЛГБТ-спільноти. Митці, які займаються критикою суспільства й політичних процесів, також входять до вразливих груп. Тому майже кожен захід, пов’язаний із вразливими групами суспільства, атакують чи зривають ультраправі.

Сучасне мистецтво не є такою численною глядацькою сферою, ніж, скажімо, кіно. На популярні фільми в кінотеатри ходить значно більше людей, ніж на виставки. Тому держава виділяє дуже багато грошей на пропагандистський кінопродокут — так зване патріотичне кіно. Сучасне мистецтво — це сфера для більш підготовленої аудиторії, але в якийсь момент в Україні вона стала частиною модного дозвілля молоді. Тому те, яким контентом вона наповнюється і які меседжі з’являються у полі мистецтва, мені видаються дуже важливими.

Катерина Яковленко

Работы Коли Ридного были усилены архитектурой Даны Косминой. Попадая в галерею, человек ощущал холод и страх. Этот эффект был достигнут за счет стен, которые напоминали бетонные конструкции, несмотря на то, что были сделаны из гипсокартона.

Работа с невидимым очень важна в контексте войны, так как мы не видим, что происходит на передовой, а все новости узнаем из медиа либо от знакомых, которые не всегда являются прямыми очевидцами происходящего. В этом контексте работы Коли очень важны, потому что они дают возможность обсудить мысли и переживания человека, который живет в стране, где идет война. Искусство — чуть ли не единственное поле, где можно высказаться на темы, о которых редко говорят вслух.

Мне кажется, что у искусства достаточно элитарная позиция, потому что оно обращается к аудитории, которая способна рефлексировать, критически относиться к каким-то аспектам действительности. Популизм интересует не этот узкий круг людей, а скорее широкие массы, которым надо навязывать ответы. Поэтому правые идеи мало представлены в визуальном искусстве, вместо этого входят в пространство коммуникаций — кинематограф и интернет. Там возможно создать простые тезисы и лозунги, которые могут привлечь внимание широких масс, не вызывая при этом никаких рефлексий.

Преимущество искусства в том, что оно говорит посредством образа, ведь он привлекает внимание и получает довольно разную трактовку у аудитории. Говорить о проблеме правого популизма через искусство актуально, потому что на сегодняшний день это единственный способ борьбы с этой проблемой. К тому же, ситуация усугубляется, о чем свидетельствует недавняя ситуация с кинотеатром «Киев».

Якуб Маймурек

Сучасне мистецтво не є популярним видом комунікації, діяльності чи зацікавлень. Воно є полем для більш інтелектуальних і освічених в культурному плані людей. Але вплив мистецтва не варто применшувати, тому що воно здатне зацікавити, особливо коли торкається питань, які стосується більшості.

Риторика правих сил найбільш сформована і артикульована, тому складається враження, що вони мають перевагу в суспільстві. Судячи з усього, праворадикальні рухи будуть посилювати свої позиції в Польщі, Україні та Європі загалом. Їхні представники завжди говоритимуть, що вони є голосом правди всього народу. Однак єдина партія не в стані забезпечити всіх бажань суспільства. Виникають прогалини, люди шукають відповіді на свої питання, зокрема у мистецтві.

Коли на горизонті з’являються митці, які міцно стоять на правих позиціях, до них виникає інтерес з боку політичних сил, які беруться їх підтримувати. Однак влада не завжди може дати раду цим художникам, бо мова правого мистецтва досить прямолінійна. Ці художники використовують у своїй творчості пафос, прямі звернення і вказівки.

Сучасне мистецтво може здатися якоюсь нацистською школою, де навчають певної ідеології певне вузьке коло людей. Однак мистецтво більш дієве, адже воно дає можливість рефлексувати кожному, хто потрапляє в його середовище. Таким чином думка шириться і з обмеженого закритого простору виходить нова непроговорена раніше думка.

У Польщі є група художників правого спрямування, однак вони не є активними і публічними творцями. Вони займають опозиційну позицію в художньому середовищі. Ми намагалися вписати їх у розвиток польського мистецтва, пропонували виставлятися разом з іншими авторами. Однак вони все одно лишаються у маргінесі. Імена праводикальних художників взагалі не функціонують в офіційній публічній сфері, тому що вони частіше використовують більш доступні для мас форми, приміром стріт-арт і музику.

Куратор: Вальдемар Татарчук

Архітектура виставки: Дана Косміна