exc-5f7f44696282c162bd57cda5

Що потрібно знати про Луїзу Глюк

У рубриці «Знати» ми розповідаємо про філософів, художників, фотографів, письменників та всіх, хто впливають на культуру сьогодні. Цей текст ми присвятили цьогорічній лауреатці Нобелівської премії з літератури — Луїзі Глюк.

Попереднім у рубриці «Знати» був текст про активістку та подругу Хіто Штеєрль — Андреа Вольф.

Луїха-Глюк (1).jpg

Хто така Луїза Глюк?

Луїза Глюк народилась 1943 року у Нью-Йорку в сім’ї підприємця та домогосподарки. Її батько походив з родини угорських євреїв-мігрантів і теж мріяв стати письменником, але натомість зайнявся бізнесом. З дитинства Луїзі Глюк часто розповідали давньогрецькі міфи, також вплив на неї справила легенда про Жанну Д’Арк. Перші вірші вона також написала в дитячі роки.

Перше друковане видання «Арарат»
Перше друковане видання «Арарат»

Освіту Луїза Глюк здобувала у Коледжі Сари Лоуренс та Колумбійському університеті — втім, ступенів не отримала: після перенесеної у підлітковому віці анорексії вона вирішила зосередитися на своїй терапії та реабілітації, і відвідувала лише кілька поетичних курсів та майстерень як вільна слухачка. Далі працювала секретаркою.

У 1968 році Глюк видала першу збірку — «Первісток» («Firstborn»). Після цього її спіткали кілька років творчої кризи, яка скінчилася, коли Глюк почала викладати поезію в Коледжі Годдарду. 1975 року вона випустила наступну збірку, «Дім на болоті» («House on the Marshland»), яку критики вважали проривом.

Нині Глюк живе в Кембриджі, Массачусетс; є резиденткою Єльського університету. Вона отримала низку інших престижних нагород. Нобелівську премію їй присудили з формулюванням «за її безпомилковий голос, який суворою красою робить підносить індивідуальне існування до масштабів всесвіту».

 «Арарат»

1990 року Луїза Глюк випустила збірку «Арарат»: 22 роки потому критик The New York Times Гарнер Двайт назве її «найбільш брутальною та сповненою горя американською поезією, опублікованою за останні 25 років».

Ця збірка стала рефлексією на смерть батька, Деніела Глюка, у 1985 році, та загалом на непрості стосунки всередині сім’ї: суперництво з сестрою Терезою; смерть старшої сестри, що сталася ще до народження Луїзи; відчуженість і непорозуміння, що подекуди виникали у переживанні цих втрат.

Перша та остання поеми збірки починаються зі слів «Long ago, I was wounded» («Колись давно мене було поранено») — та наприкінці збірки авторка доходить злагоди з собою та своїм сімейним минулим: «…я думала, цей біль значив, що мене не любили. Він значив, що я любила».

«Дикий ірис»

Наступною великою збіркою Глюк став «Дикий ірис»: 54 монологи, що відбуваються у саду, і включають точки зору садівниці, квітів та бога, що спостерігає за ними всіма. За цю збірку 1993 року Луїза Глюк отримала Пулітцерівську премію.

«Жовтень»

Довга поема в шести частинах «Жовтень», випущена 2004 року, стала відповіддю Глюк на події 11 вересня 2001. У ній вона досліджує теми травми та зцілення, віднаходження сенсу після катастрофи, використовуючи образи з давньогрецької міфології.

Луїз Глюк і Барак Обама, 2016. Фото: The Associated Press
Луїз Глюк і Барак Обама, 2016. Фото: The Associated Press

Цікаві факти

  • Стала 16-ю жінкою-лауреаткою Нобелівської премії з літератури та 7-ю, хто отримала її в цьому столітті. До Луїзи Глюк цю нагороду отримували такі письменниці як Доріс Лессінг, Ельфріде Єлінек, Світлана Алексієвич та Ольга Токарчук.
  • У 1980 році разом з колишнім чоловіком Джоном Драноу та Франом Войтом заснувала приватний Кулінарний інститут Нової Англії.
  • Молодша сестра Глюк, Тереза, також займалася літературою і отримала нагороду Iowa Short Fiction Award за добірку коротких оповідань.
  • Українською Глюк перекладали Марта Госовська та Олена Гусейнова.

Контроверсії стосовно «нобелівки» з літератури

Останні роки Нобелівська премія з літератури була оточена скандалами: 2018 року її взагалі не присуджували через звинувачення одного з членів Шведської академії Жана-Клода Арно у харасменті (наступного року її отримала Ольга Токарчук); лауреата премії 2019 року Петера Гандке звинуватили у підтримці геноциду в Боснії, під час церемонії нагородження відбувалися протести.

Після цього чимало ЗМІ висловлювали здогадки, що цього року академія має бути вкрай обережною у виборі лауреата, аби хоч якось полагодити свою репутацію. Очікувалося, що нагороду здобуде жінка, імовірно, не-європейського походження.

Серед можливих претенденток називали гваделупську новелістку Маріз Конде, росіянку Людмилу Уліцьку, антигуанську американку Ямайку Кінкейд та канадок Енн Карсон і Маргарет Етвуд. Також імовірними претендентами були Харукі Муракамі й кенієць Нгугі Ва Тхіонго.

Джерела

  1. Mary Kate Azcuy. Persona, Trauma and Survival in Louise Glück’s Postmodern, Mythic, Twenty-First-Century «October»
  2. Alison Flood. Nobel Prize in literature 2020: who will win after years of scandal?

Більше матеріалів