Виставка «Ненароджений» Альбіни Ялози складалась із циклу картин в техніках лінориту й акрилового живопису. Твори переважно ахроматичні з окремими вставками червоного і блакитного кольорів. Вони виконані за єдиним принципом. Тлом служать зображення з попередніх живописних циклів художниці, таких як «Земля», «Втрачений рай» та «По той бік», більшість з яких є безлюдними пейзажами. Їх заселено головною повторюваною фігурою циклу — немовлям. Друкарська матриця для нього була виготовлена на основі зображення XVI ст. гравера Ганса Шпрингинкле. Єдиний образ дитини набуває окремих індивідуальностей у кожному творі шляхом надання відмінних атрибутів та статевих ознак. Вони постають персонажами переважно міфологічних і релігійних сюжетів, а також подій сучасної історії та омажів на твори художників-модерністів.

Увагу привертає повторюваний образ дитини. На більшості картин зображення є практично незмінним. Це немовля у нестабільній дугоподібній позі: руки підняті, голова відсторонено повернута, ліва нога опорна, а права здійнята у невпевненому кроці. Рух тіла багатозначний і набуває різних прочитань залежно від того, під яким кутом нахилена фігура, і атрибутів, що задають контекстів. Так, залежно від оточення, у вертикальному положенні дитя може невпевнено рухатись вперед, вибиратись по вертикальній конструкції або міцно стояти на черепі. Горизонтальне та перевернуте положення надають геть інших трактувань, зокрема падіння, безпомічного намагання піднятись. Але так чи інакше незмінною у всіх образах циклу є грайливість, близька до сатиричності. Єдиними винятками є два зображення зі спини і два плечових портрети з підрізаними крилами, на одному з яких дитина кричить, а на іншому – дивиться з недовірою і відразою. Можна припустити, що остання пара не є окремими персонажами, а призначені лише для відображення емоцій, яких друкований образ є позбавленим.

Невизначеною дійовою особою виступають руки дорослої людини, що намагаються керувати або вчиняти насилля над дитиною, про що, зокрема, свідчать такі атрибути, як меч, ножиці і коса. Рука є центральним елементом в ряді творів мисткині на біблійні теми. Зокрема, вона виступає десницею Творця Саваота, а також руками чотирьох творців Євангелій. Також доцільно розглянути і ширше значення символу: не як частина тіла конкретного персонажа, а як персоніфікація загального поняття «творець». Можна припустити, що це свого роду індекс присутності авторки, її впливу на вибрані образи. Тому на тих творах, де крім дитини є рука, остання обов’язково проявляє «домінацію». Інші ж елементи картини є «підвладними» немовляті та служать як іконографічні атрибути, визначаючи сюжет полотна. 

Основними мотивами у творах є смерть, влада, боротьба і любов у різноманітних проявах. Червоною ниткою крізь цикл проходить глибока тривога. На перший погляд, вона походить від протиставлення атрибутів руйнування і образу грайливого дитяти. Ця опозиція може характеризуватись як боротьба Еросу і Танатосу. Але немовля є вразливим, тому той факт, що воно перебуває у непривітному середовищі, може викликати тривогу саме за нього. Трактування художниці, за її словами, викликане тривогою від знаходження в певному місці серед багатьох дітей, яких є значно більше, ніж дорослих. Тому для передачі цієї тривоги галерейні зали були заповнені зображеннями немовлят. В такому випадку порожні ахроматичні пейзажні атрибути відіграють свого роду акумулятивну роль для підкреслення змістового навантаження, і внаслідок цього їхні сюжети є другорядними.

Проте назва циклу «Ненароджений» і сама фігура немовляти є тими ключами, що дозволяють дещо змістити вектор погляду на тривогу. Зображення дитини в цьому циклі — це завжди плаский білий силует, на який нанесено відтиск лінориту. Чорні штрихи покликані надати об’єму, але по своїй суті постать залишається площинною і протиставляється глибинності живописного пейзажного тла, що доцільно трактувати як заповнення реальної порожнечі самим лише знаком присутності. Цей погляд може бути підтвердженим картиною «Дві Фріди». Тут одна з двох постатей є тільки білим силуетом без штрихів. Її «матеріалізує» лиш чумна маска, яка відсилає до пандемії коронавірусу. Розщеплення особистості на дві протилежності, які є головним мотивом твору Фріди Кало, на полотні Альбіни Ялози набуває дещо іншого звучання. В контексті всього циклу в ньому прочитується іконографія ребіса в образі андрогіна – поєднання жіночого і чоловічого начал у четвертій стадії Великого діяння. В цьому сенсі «ненароджений» означає «створений» за алхімічним принципом із синтезу опозицій в цілісному образі, який в єдиному масиві циклу не змінює положення тіла, але ходить і лежить, звисає і стоїть, має ознаки чоловіка і жінки, є земною людиною і небесним ангелом. Таким чином мистецьким шляхом втілено прагнення замінити образ «народженого» природно на «створений» штучно.

Але постає питання, чи здатен образ «ненародженого» заповнити пустку.

Зображення немовляти як втілення присутності є вкрай відстороненим. І мова йде не про положення тіла і погляд. Образ є автономним від сюжету, він не є «дитиною» авторки, адже є відтворенням знайденого образу, який, в свою чергу, втратив змістовий зв’язок із першозразком або радше «нульовою копією» – твором маловідомого гравера XVI ст. Ця відстороненість могла і стати причиною появи двох авторських погрудних портретів херувимів, покликаних компенсувати емоції, яких саме немовля є позбавленим. Надання копіям певних атрибутів, незначні модифікації фігур, а також найменування картин уже після створення циклу для надання їм індивідуальності й конкретних значень лише підтверджують нездатність кожного з немовлят самостійно репрезентувати «реальну» дитину. Тому це знак, що лише прикидається копією, прагне здаватись живим, симулює життя. Але за ним немає оригіналу, який репрезентував би щось матеріальне. Він лише дає можливість припускати його тими персонажами, які можна розпізнати при іконографічному аналізі, зокрема Еротом, Еммануїлом, Ганімедом, Ахілом та ін. Тож цей образ є незалежним настільки, наскільки це можливо.

Виставка «Ненароджений» є багаторівневою грою знаків і змістів, які синтезують міфологію та релігію, актуальну проблематику війни, екології й гендерної ідентичності. Відтворення єдиного відстороненого образу, що в однаковій мірі абстрагований від усіх сюжетів, дозволяє сприймати його не зображенням дитини, а втіленням неможливості, самодостатнім знаком, за яким ховається тільки порожнеча. Саме вона проступає крізь сюжети, наповняючи твори відчуттям тривоги. І вона прагне, щоб глядачі панікували.