Підтримати

No music — no art: як представники флюксус експерементували зі звуком та до чого тут краплі води

Флюксус — популярна течія, яка захопила світ у 1950-60 роках. Назву взято з латинської мови, fluxus  потік життя. Рух зародився як супротив «академічному» та «комерційному» мистецтвам, намагаючись стерти рамки між мистецтвом та життям, наголошував на «тут і зараз», на моменті — тому флюксус асоціюють з перформансом, хепенінгом та акціями. Багато хто з представників захоплювався музикою та активно використовував її у своїх роботах. Найвидатніші представники флюксус: Джордж Мачьюнас, Йоко Оно, Йозеф Бойс та Джордж Брехт.

У цій підбірці ми зосередилися на представниках флюксусу, які працювали, вивчали та експериментували зі звуком та музикою.

Джордж Мачьюнас з копією маніфесту флюксус. Кадр з документального фільму Джеффрі Перкінса «Джордж». Джерело: The New York Times
Джордж Мачьюнас з копією маніфесту флюксус. Кадр з документального фільму Джеффрі Перкінса «Джордж». Джерело: The New York Times

На відміну від інших напрямів, флюксус не був прив’язаний до конкретної географічної точки. Навпаки, флюксус треба розглядати як першу по-справжньому глобальну авангардну течію.

Девід Т. Доріс

Кен Фрідмен виділив 12 основних характеристик — «12 ідей флюксуса».

  1. Глобалізм — напрям не був сконцентрований навколо одного центру, і однією з особливостей є якраз інтернаціональність течії. Кожен, незалежно від раси, гендеру та походження міг стати учасником руху;
  2. Єдність мистецтва та життя — завдяки перформансам, альтернативному використанню сцени та взаємодії з глядачем учасники доводили, що грань між мистецтвом та реальністю дуже тонка;
  3. Інтермедіа — Фрідмен наголошував, що флюксус буде застосовувати різноманітні технології, поки їх сенс є виправданим;
  4. Експерименталізм — флюксус постійно грається з новими формами передачі інформації через мистецтво та не боїться помилятися;
  5. Випадковість — «бути в моменті, тут і зараз», тобто імпровізація є однією з найголовніших особливостей напрямку;
  6. Гра — це не тільки про перформанс та експерименти, це також про жарти та гумор;
  7. Простота — бачити незвичайне в найтривіальніших речах, використовувати буденні речі для передачі глибокого смислу;
  8. Імплікантність — симптоматичне для постмодерну явище – у кожній роботі є підтекст, алюзії, посилання на інші роботи;
  9. Зразковість — Фрідмен каже про реалізацію проєктів через матеріальні форми;
  10. Специфічність — кожен з івентів, перформансів артистів може бути показаний нескінченну кількість разів, і кожного разу буде різним;
  11. Континуальність — деякі проєкти можуть займати дуже багато часу, навіть роки. Це також відноситься і до інсталяцій, котрі змінюються протягом часу;
  12. Музикальність — дуже важливий аспект для флюксус-художників. Вони казали про те, що нема «немузикальних речей», тому використання аудіо у своїх роботах не було рідкістю.
Джордж Брехт, Drip Music, 1962 ©MOMA
Джордж Брехт, Drip Music, 1962 ©MOMA

Джордж Брехт, Drip Music, 1959-62 роки. За цим перформансом можна прослідкувати майже всі особливості та новаторства мистецтва флюксуса: завдяки тому, як краплі води капають з однієї посудини в іншу, Брехт хотів показати, що музика є у всьому — незалежно від того, чи це музичний інструмент, чи ні.

Нам Джун Пайк, Exposition of Music – Electronic Television, 1963, ©Media Art Net
Нам Джун Пайк, Exposition of Music – Electronic Television, 1963, ©Media Art Net

Нам Джун Пайк, Exposition of Music – Electronic Television, 1963 рік. Джун Пайка вважають засновником відеоарту. В цій інсталяції, котра проходила з 11 по 23 березня 1963 року, автор хотів показати перехід від музики до віртуального зображення. Для цього він влаштував на виставці піаніно, різні механічні музикальні пристрої, плівки, телевізори. Ця виставка тривала 10 днів і була відкрита протягом двох годин: з 19:30 до 21:30.

Дік Хіггінс, Danger Music No. 17, 1962, ©MOMA
Дік Хіггінс, Danger Music No. 17, 1962, ©MOMA

Дік Хіггінс, Danger Music No. 17, 1962 рік. Хіггінс намагався вивчити різні аспекти музики, експериментувати з музикою та її сприйманням публікою. Так в 1961 році й почався проєкт Danger Music. Задача 17 номеру — крик. Вивчити, подивитися, як впливає крик на людину, яка це виконує, та на людину, яка це сприймає. Суть «загрозливої музики» у тому, щоб зрозуміти, що саме може спричинити фізичний та моральний біль виконавцю та глядачу.

Джо Джонс, Fluxus is dead, 1980, ©Discogs
Джо Джонс, Fluxus is dead, 1980, ©Discogs

Джо Джонс, Fluxus is dead, 1980 рік. Почав активну співпрацю з флюксус у 1962 році й з того часу постійно брав участь в різних виставках та проєктах, присвячених течії. Він використовував відносно автоматичні музичні пристрої, які робив вже з реді-мейд інструментів. Тісно спілкувався з Йоко Оно та Джоном Леноном.

Елісон Ноувелс, Bean Garden, 1971 рік. Це невеличка платформа, яка засипана бобами. Коли людина ходить по цій платформі, то боби видають дивні звуки. Знову ж таки, авторка вирішила показати, як немузичні речі можуть видавати досить мелодійні та ритмічні звуки.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: