Підтримати

Об’єднати NAMU та «Мистецький Арсенал»: Оля Балашова з ключовими тезами про створення Сучасного музею мистецтва

Кураторка Ольга Балашова вже декілька років працює над створенням Сучасного музею мистецтва в Україні. У 2020 році робота Олі та її команди набула форм громадської організації, про яку ми писали раніше. Одними з цілей ГО стали об‘єднання спільноти та налагодження діалогу між усіма учасниками процесу створення музею сучасного мистецтва.

Your Art публікує ключові тези Олі Балашової щодо створення музею та важливості об’єднати для цього дві інші інституції — NAMU та «Мистецький Арсенал».

Коли я навчалася в художній академії, у мене була мрія: я хотіла побачити живу чергу до художнього музею. І коли я стала заступницею директора Національного художнього музею України, ми з командою зробили це — ми створили черги, які стояли протягом двох тижнів до музею, коли там були три виставки: перша присвячена українському бароко, над якою науковці та реставратори працювали протягом 10-ти років, друга — персональна виставка Флоріана Юр’єва, нашого видатного співвітчизника, архітектора, художника, людини, яка гідно представляє двадцяте століття в українському мистецтві, але люди з черги прийшли не на ці виставки, а на третю — архівну виставку французького модного дому. Люди прийшли в український музей, але не для того, аби побачити українське мистецтво. Це історія про український культурний контекст з мого емпіричного досвіду, але завдяки «Українському культурному фонду» ми маємо можливість спиратися на статистичні дані, зокрема два дослідження 2020 року. Майже 80% людей в Україні не вважають музеї цікавими. У 2019, допандемічному році, 67% українців не були в музеї. Друге дослідження присвячене дозвіллю молоді. Це ще більш вражаючі дані: лише 5 % молоді пов’язують дозвілля з відвідуванням музею, в той час як 13 % ідуть у позаробочий час до церкви. Це звучить як вирок для культурної спільноти, для секулярної держави. Тобто культурний контекст можна окреслити так: українська культура не вартує уваги українців. Чому так відбувається? Яка причина такого ставлення до своєї культури?  

Останні 30 років ми не формуємо нашу пам’ять, не робимо системних державних закупівель у фонди музеїв. 200 років ми живемо зі сфальшованою пам’яттю. 

Любити – означає знати. Українці все ще дуже мало знають свою культуру та мистецтво. Нам потрібно звернутися до багатих музейних колекцій, витягти звідти частину творів та дослідити їх сучасними методами, а потім гідно презентувати, аби жодна іноземна пропаганда не могла зруйнувати firewall української культури, який ми побудуємо у своїй уяві. Коли ми віднайдемо нашу пам’ять, відновимо всі зруйновані зв’язки, то станемо значно сильніші та суб’єктніші.

1

Національний художній музей — це найвідоміша у професійних міжнародних колах українська інституція, перш за все своєю колекцією. Разом із тим, лише 3 % колекції є в постійній експозиції. NAMU має 120 років неперервної історії, це безумовний бренд. Там неймовірно віддана команда та надзвичайно мало простору, аби гідно презентувати культурну спадщину, яка належить кожному з нас. Будівля музею потребує великої реставрації не лише фасаду, але й внутрішньої реконструкції. Частина колекції зараз зберігається в коридорах. Твори, які потребують реставрації, роками не можуть бути відреставровані, тому що частина з них намотані на вали, і зняти їх можна за умови негайної реставрації, для якої немає ані простору, ані ресурсу.

«Мистецький Арсенал». «Арсенал» розташований в кінці того урядового кварталу, який починається з Нацмузею і вулиці Грушевського. Простір між цими двома точками на карті представляє складну і буремну історію України. Вулиця Інститутська, де розташований меморіал Небесної Сотні. Далі площа Слави, де є кілька пам’яток радянського модернізму, трохи далі парк Слави та меморіал Другої світової війни. Ще далі Музей Голодомору, ще далі церква Спаса на Берестові. І просто навпроти «Арсеналу»  — Києво-Печерська Лавра. Всі ці будівлі та пам’ятні місця варті того, щоби бути розкритими в історичному та сучасному контексті. Ми можемо перетворити цю мозаїчну пам’ять на складну і неоднозначну, але цілісну картину нашого минулого та сьогодення. 

Моє рішення — об’єднати NAMU з його фантастичною колекцією, професійною командою науковців і реставраторів та «Мистецький Арсенал» з його величезними площами та командою, здатною створювати якісні культурні події, під одним брендом —  «Національний художній музей України». Реформований NAMU перетвориться на сучасний музей мистецтва. Не просто музей, що працює з сучасністю та сучасним мистецтвом, але який так само працює з пам’яттю і сучасно осмислює її. 

Щоб створити Сучасний музей мистецтва, нам потрібно, поєднавши ці інституції під одним брендом NAMU, реформувати їх у чотирьох напрямках:

  1. Інакше працювати з аудиторіями та сенсами.
  2. В інший спосіб розвивати колекцію, включивши до неї всі види та напрямки сучасного мистецтва.
  3. В інший спосіб виробляти знання. Ми маємо говорити про ширші кола проблем, залучаючи сучасне гуманітарне знання до осмислення мистецтва. І навпаки, мовою мистецтва говорити на складні для суспільства теми.
  4. Принципово інша управлінська модель для нової інституції.      

Так ми розгорнемо в стінах нашого Сучасного музею мистецтва історію (History), довкола якої можемо розгортати безліч маленьких історій (stories) про художні явища та історичні події. Для цього ми використовуватимемо наступні інструменти.

Поєднання творів сучасного мистецтва з традиційним мистецтвом, історичними артефактами та архівними матеріалами. Так ми зможемо простежити традицію репрезентації та самоусвідомлення від доби бароко до 1990-х років ХХ століття. Зверніть увагу, як у контекст виставки потрапляє Троїцька надбрамна церква Лаври. Так ми зможемо поєднати епохи, відбудувати зруйновані зв’язки. 

Завдяки поєднанню сучасного та класичного мистецтва та розбудові зв’язків ми можемо поєднати розірвані фрагменти української історії. Бароко, далі імперський дискурс ХІХ століття, нетривалий період визвольних змагань, далі радянський тоталітаризм, потім Незалежність. Здається, всі ці періоди та породжені ними явища не пов’язані і заперечують одне одного. Насправді тяглість поколінь присутня, мистецтво як ніщо інше може продемонструвати цю тяглість.

Наочно продемонструвати, як Нова хвиля виростає зі соцреалістичної школи. Так, вони заперечують, оскаржують її, піддають сумнівам, але генетично пов’язані з нею. Ми можемо показати і прожити разом усі ці маленькі історії в «Арсеналі». Запрошуючи різних кураторів з різних куточків України. Беручи в експозицію твори з різних українських музеїв, приватних колекцій для того, аби будувати цілісний наратив.    

Масштаб «Арсеналу» дозволяє демонструвати те, що не можна показати більше ніде. Ми можемо показати, як монументальне радянське мистецтво пов’язане з візантійським, тому що майстри в Києві відмежувалися від того, що вони бачили на власні очі. І хоча цей зв’язок і був заперечуваний офіційно, але він очевидний. Ми будемо використовувати сучасні мультимедійні засоби, аби розгорнути цілісну картину нашої історії та демонструвати те, як ми опинилися в цьому середовищі, в такому складному ментальному просторі.

У XX столітті українська історія та культура втратили цілий пласт, який був знищений радянською владою, але знову-таки «Арсенал» дозволяє спроєктувати цю втрачену спадщину і хоча б на хвилину уявити, явищ якого масштабу ми були позбавлені.      

Для цього можемо поєднувати в одному просторі різні види мистецтва: музику, театр, кіно, архітектуру. Наприклад, бароко синтетичне за своєю природою. Зараз фантастична OPEN OPERA відшуковує в архівах українську барокову музику та відтворює її історичне звучання сучасними засобами. Завдяки цій кропіткій роботі можемо уявити, якою була атмсофера, відтворити цей синтез, зануритися та встановити той зв’язок із власною культурою, якого ми довгий час були позбавлені.

Розвиток колекції. Досить фокусуватися на собі. Хоча ми маємо багато невивчених уроків та завдань, які треба надолужувати, але також слід  відкритися світові та почати збирати важливе світове мистецтво. Це виклик для музейної системи, але ми маємо його прийняти. Фокусуватися не лише на живописі, а включати усі види та практики. Ми маємо поновлювати колекції через апробації у виставках, незалежно від того, українські вони чи міжнародні.    

Ми маємо створити цифрову інфраструктуру даних для відкритого доступу до колекції. Ми в ГО МСМ вже сильно просунулися в цій справі й можемо консультувати щодо створення сучасної цифрової інфраструктури татнарешті викласти у відкритий доступ колекції українського мистецтва. 

Мистецька освіта. Очевидно, що сьогодні не досить просто робити виставки — потрібно комунікувати сенси для широкої аудиторії. Для цього треба посилити мистецтвознавчу професійну освіту через безпосередній контакт молодих мистецтвознавців з творами, занурення в музейний контекст. Ми можемо запросити студентів за безпосередньої участі найкращих українських науковців, створити програму для українських вчителів, щоб вони могли приїздити сюди і занурюватися, досліджувати, нести ці знання до дітей. У такий спосіб ми мотивуємо молодь цікавитися своєю історією та культурою. Для цього нам потрібна велика бібліотека та серйозний освітній простір з сучасними, добре  оснащеними залами, де ми будемо удосконалювати професійну освіту та моментально її поширювати на широкі кола громадян.

2

Сучасний музей — це сучасне управління. Структура, залишена в спадок від радянських часів, збудована на жорсткій вертикалі. Коли      зверху піраміди директор, який має всю повноту влади. За каденції кожного з колишніх директорів МА був не однією, а трьома різними інституціями.           

Ми говоримо про відсутність тяглості управління, і я свідома того, що пропоную зробити ще один крутий віраж. Але ми маємо зупинити цю інерцію. Це можливо за умови горизонтальної системи прийняття рішень, де від зміни однієї людини не буде залежати доля інституції, її розворот на 180 градусів.          

Ми маємо будувати партнерство державних організацій та бізнесу. Коли з’явився NAMU — це був результат зусиль бізнесу, інтелігенції, чиновників. Вони всі об’єдналися, щоб зробити музей, і зараз маємо об’єднатися ми заради розвитку українського мистецтва.

Помріймо, яким може бути «Арсенал» у 2030 році. Це може бути поліфонічний простір, де буде місце художникам, мистецтвознавцям, професійній спільноті, але й кожному українцю, який впізнає тут себе та дізнається щось про себе. Ми здатні розгорнути дійсний масштаб українського мистецтва.

Я переконана, якщо ми зможемо відкрити й обговорити 1000 років своєї історії через оптику мистецтва, зможемо закохати в українське мистецтво весь світ.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: