Підтримати

Одна художниця — одна рутина: як працює Леся Хоменко

У рубриці «Один художник — одна рутина» Your Art розповідає, з чого складається робочий день художників та художниць. Першим героєм рубрики став Тіберій Сільваші.

Леся Хоменко — художниця, учасниця групи «Р.Е.П.», викладачка та програмна директорка дворічної програми для митців у Kyiv Academy of Media Arts. Для нас Леся розповіла про свою майстерню, як знаходить час для роботи «для себе» та для організаційної діяльності, що робить, коли справ забагато і вона не знає, з чого почати.

Робочий стіл Лесі Хоменко у майстерні
Робочий стіл Лесі Хоменко у майстерні

Я працюю в майстерні мого покійного дідуся, Степана Репіна. Це майстерня Спілки художників. Я до цього місця довго звикала. Але потім почала кайфувати. Тут провалюєшся в часовий вакуум. Я відключаюсь від своїх інших активностей. Саму майстерню і місце я використовую як тему в своїй роботі. У мене під вікном військова частина, я підглядаю за солдатами, думаю про те, як художник може говорити про війну, що від цієї теми неможливо ухилитись навіть в приватному просторі. 

Дуже люблю лакований стіл. Всі меблі в майстерні дідусеві, окрім великого мольберта — це від батька, який обожнює великі мольберти, тому і мені такий дістався.

Я сиджу за столом, читаю, малюю ескізи, прямо над усім цим їм і взагалі створюю робочий безлад.

Майстерня Лесі Хоменко
Майстерня Лесі Хоменко

Останні роки мені було дуже важливо перебувати в майстерні наодинці. Я можу сидіти й годину дивитись у вікно, або навіть кілька днів ходити і втикати у щось. Останнім часом у мене склався такий принцип роботи, що я працюю в блокноті, записую та замальовую ідеї, а потім працюю в майстерні сесіями по місяцю-два. Зараз хочу переналаштуватися на постійну роботу, на цю художню рутину. 

Працюю на «робочій» стіні: прибиваю великі шматки полотна або використовую підрамник.

Готуючи виставки, я роблю макети виставкових приміщень з гофрокартону і там моделюю експозицію — мої виставки завжди дуже пов’язані з архітектурою. А робити картонні макети — це практика, що лишилась після навчання на сценографії.

Майстерня Лесі Хоменко
Майстерня Лесі Хоменко

Окрім роботи над своїми проєктами, я багато займаюсь організаційною активністю. Я ж викладаю і керую цілим курсом, також часто курую виставки, тому спілкування в чатах та листах займає багато часу. Я або лишаюсь вдома на пів дня і сиджу за компом, або переношу цю роботу до майстерні. Іноді чати забирають занадто багато сил і емоцій, тому на свою практику вже не вистачає концентрації. Такі моменти я страшно не люблю. Але я ще не навчилась вимикати телефон у майстерні. Помітила, що якщо не обмежувати ділову комунікацію часовими рамками, я перетворююсь на нервову та тривожну, весь час хапаю телефон, не можу ані читати, ані малювати. Тому зараз почала за собою стежити й вводити мораторії на кілька годин, протягом яких не беру телефон до рук.

Ще мені дуже подобається, що двері майстерні зачиняються на замок, бо так я точно знаю, що до мене ніхто не зайде без попередження і почуваюсь захищеною, можу легко зануритись у внутрішній світ, в такий замріяний стан, як в дитинстві. Раніше у мене завжди були майстерні, повні друзів, а зараз мені потрібно бути там самій. Виключення роблю для близьких, переважно для доньки (бо чоловік зазвичай сидить у своїй майстерні, у мене буває рідко) А донька з малого віку навчилась мене не відволікати. Я встановила правила, що мене чіпати не можна в майстерні, й вона стала самостійною: приходить, працює собі сама. Часто встигає за день зробити значно більше, ніж я.

Проблеми, щоб почати щось нове, у мене нема. У мене проблема закінчити старе. Я люблю експериментувати і весь час берусь за нові ідеї. Навіть жартую сама до себе, звертаючись подумки до нового ескізу в блокноті: «Ваш номер в черзі — 68», — імітуючи голос автовідповідача гарячої лінії. Я люблю працювати з великими форматами, пишу акрилом, тому працюю швидко, велику роботу можу написати за один раз. 

Майстерня Лесі Хоменко
Майстерня Лесі Хоменко

Зараз експериментую з технікою, коли виправити намальоване на тканині не можна, тому роблю кілька ескізів, а на оригіналі працюю відразу пензлем без проєктора. Перед початком роботи врубаю гучну музику, плейлист у мене дуже різноманітний. Коли пишу, можу танцювати, кривлятись. Під час такої практики з’являється дуже багато енергії — потім на тиждень вистачає. 

Ще люблю писати живопис марафонами. Зазвичай це на резиденціях або перед виставкою. Останній раз було 15 годин нон-стоп. Через кілька днів такої роботи виникає якась божественна точність рухів. Але треба себе розкачати на таке. Чай і музика — єдині помічники. Раз було, що сіла фарбу відкрити, а встати вже сил нема. Я собі вголос давала накази: «Леся, вставай, бери пензель, наливай фарбу…», — дуже потім смішно було. 

У мене виникає тривожність, якщо не виходить працювати в майстерні хоча б три дні на тиждень. Я собі так і говорю: зараз невдало розпланую тиждень, а потім мені буде погано і депресивно. Але все ж краще ставити собі дедлайни — найоптимальніше запланувати виставку не менше ніж за пів року і працювати ціленаправлено. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: