Підтримати

Прірва гуманітаристики: Чорнобильдорф

exc-5fa949e157ab6273a4c280fc
exc-5fa949e157ab6273a4c280fc

9 і 10 жовтня в Мистецькому Арсеналі відкрився Антропологічний музей Чорнобильдорфу. «Чорнобильдорф» (Chornobyldorf) — багаторівневий культурологічний проєкт, для визначення якого композитори користуються терміном Умберто Еко — opera aperta. Він поєднує живу оперу (archaeological opera), віртуальну реальність (real virtuality opera), антропологічний музей та Інститут дослідження Чорнобильдорфської культури.

Надалі Чорнобильдорф продовжуватимиме функціонувати в 4 форматах: віртуальній реальності, публічних заходах та публікації досліджень від Інституту, експонуванні колекції артефактів чорнобильдорфської культури в Музеї та археологічній опері «Чорнобильдорф». 

Your Art публікує серію текстів, присвячених події. Попереднім був текст критика Бориса Філоненка про кінець мистецтва.

Миф и музыкальное произведение оказываются дирижерами, а слушатели молчаливыми исполнителями.

К. Леві-Строс

Чорнобильдорфська археологічна опера та концептуально-практична діяльність навколо цього проєкту — художня парадигма, якій підігрує мистецтво інтерпретації. Фікційний ландшафт Чорнобильдорфу пропонує, можливо, більше, аніж деякі університетські вісники та конференції. Сидячи на роз’ятрених ранах гуманітаристики, можна досягнути досить багато — ось, до прикладу, відкрити новий рівень (квазі)методологічності та текстуальної дійсності. Оголити мистецтво інтерпретації до його нульової перспективи, і саме цим забезпечити безапеляційну множинність лінгвістично-конструктивістського досвіду. Врешті-решт, знайти місце для сміху і гучно заплакати. Бо іронія — матір ліричного пієтету перед негативністю сучасної культури.

Про кризу гуманітаристики можна дізнатись у момент, коли ви скажете про своє рішення вступити на одну з таких спеціальностей своїм батькам або будь-якій іншій людині. Відсутність пропозицій роботи, нестабільні фінансові потоки, проблеми з математикою та в кінці кінців — криза можливості щось сказати. Криза легітимності слова та інституційна криза — втрата авторитету, спонсорів і доступних місць на кафедрі. Парадокс — саме в цей момент соціальні практики чи не найбільше потребують парадигмального конструювання. Однак не сьогодні.

Наразі мова не йде про порядок. Навпаки, для початку варто було б відмовитися від будь-яких порядків задоволення. Гуманітаристика у цьому сенсі — дочка бажання завершити циркулювання естетичної інформації, впорядкувати її, мати право ставити завершальну точку і проголосити її герменевтичним полем сили. Деяким, хто залишається в аудиторії, пропонується водити довкола неї містеріальні транзакції, тобто переповідати оповідане. Інші ж або генії (не в останню чергу тому, що витримують бюрократію), або у добровільному вигнанні. Гуманітаристський сюжет — це про завершальні інстинкти читача/глядачки, про механізований, розсудковий та функціональний спосіб орієнтації. Випадок, який стає закритим сюжетом — відтак його треба зрозуміти та знайти зв’язок. Скажіть, якого кольору ваші шпалери?

Якщо в однозначній інтерпретації речей і подій — знищується альтернатива, в багатозначній — губиться критерій будь-яких легітимностей, окрім як максимально розширеного кола ймовірностей. І тут — ми всередині кризи; у пригоді, посеред початку будь-яких структурних порядків, у стані пилу (за У. Еко).

Гуманітаристика – це той порядок задоволення, в якому загибель реальності – непомітна подія. Ми самі собі стаємо середовищем травми, чия культова вартість фіксується в (пост)апокаліптичному настрої. Така травмованість — осередок для самоідентифікації. Беручи фікцію та штучність як центр вибуху — ми організовуємо простір уламків, між прірвою яких має функціонувати хоча б якась інтерпретація, хоча б якась оптика. Наважитись запропонувати теоретичне переживання — все, що лишається театру означників та решткам чутливості в академічних тілах.

Чорнобильдорф — наше місце минулого майбутнього. Час не має значення, але зверніть увагу на його фікцію.

У нас не існує Сучасності.

У речей нема сталих функцій і очевидного наративу. Між уламками, що враз стають повноцінними об’єктами історичного поля під вашим поглядом, — прірви й одна велика невизначеність, яку годі склеїти в цілісну дослідницьку композицію. Відповідальність за те, що ви бачите — на вас, а не на інституційній примарі. Інститут та Музей Чорнобильдорфу виробляють місця склейок, але лише для того, щоб продемонструвати динаміку можливостей будь-якого сприйняття.

Показати слабкість конструктивістських конвенцій, тобто змайструвати її сам на сам — DIY-формат істини, в якому погляд ззовні обеззброєний, утім саме в цьому — його спроможність чинити опір. Ви не бачите того, що вам дійсно показують. Це значить: ви можете побачити будь-що, але будьте обережні — вирішуйте, що саме ви бачите. Ми пропонуємо наше місце, ви обираєте ваш час. Чи можлива за таких умов оповідь історії?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: