PINK

«Рожева виставка»: розмова з кураторкою Анітою Немет

З 4 по 25 січня в галереї «Білий світ» була представлена «Рожева виставка» кураторки Аніти Немет. Це — мандрівний та збірний проєкт, який вже був представлений в Хмельницькому в галереї «На Проскурівській» та у Львові в галереї Гері Баумана. Для кожної із серії виставок кураторка знаходить роботи локальних художників та художниць, які містять в собі рожевий колір, та у такий спосіб пробує осмислити та проблематизувати конотації «рожевого». 

Учасники київського випуску «Рожевої виставки»: Julie Poly, Назар Шешуряк, Оксана Казьміна, Олександра Кришовська, Ліза Жданова, Юрій Єфанов, Єгор Анцигін, Єкатерина Лисовенко, Люся Іванова, Вішня Вішня, Анатолій Белов, Валентина Петрова, Янка Бачинська, Юлія Довлатьорова, Маріана Голембйовська, Кирило Проценко, Петро Лебединець, Анатолій Криволап, Наталія Корф-Іванюк, Анна Гідора, Саша Чорна.

Рожевий — як символ фемінного, дівочого, ніжного. Проте на виставці в Києві саме критичне висловлювання щодо значення цього кольору прочитувалося найменше. Роботи авторів та авторок різних поколінь були об’єднані тим, що в них було щось рожеве, хоча висловлювалися на значущі суспільні теми: сексуального насилля, маркування публічного простору, фемінізму, критики сучасного мистецтва та його статусу як «розважливого» серед широкої аудиторії. Ці теми в якомусь сенсі прочитувалися як другорядні на виставці, начебто присвячені рожевому. Чи досі актуальна ця проблема в суспільстві — уособлення гендеру в кольорі? Чи колір — містик, що приводить до розмови про стереотипне уявлення про світ?

Про роботу із рожевим кольором та його трактування в суспільстві, пошук робіт до виставки та участь таких авторів, як Анатолій Криволап, Світлана Лібет поговорила з кураторкою виставки Анітою Немет.

PINK

Розкажи, будь ласка, про концепцію виставки та відбір робіт.

Рожева виставка була задумана як мандрівний проєкт, що не показує однаковий сформований контент, а формує його в місцях, де виставка відбувається. Рожевий колір має цікаву соціальну, історичну і візуальну багатошаровість, тому став центральною фігурою у виставці. Я шукаю художниць і художників по-різному: деяких знаю особисто і знайома з практикою; за деякими давно слідкую в інстаграмі чи інших соцмережах; деяких особисто не знаю, але знайома з практикою, тому шукаю спосіб познайомитись і запросити; деякі самостійно звертаються, і ми вже обговорюємо можливість участі. На виставці у Хмельницькому взагалі всі охочі приносили свої роботи, й ми їх інтегрували в експозицію. Для мене важливо, щоб авторки та автори були з різних середовищ і поколінь, що також додає фактурності виставці як висловлюванню.

Як ти знаходила художників для виставки в Києві? Чим вона відрізнялася від інших «серій» виставки?

У Києві пошук відбувався майже так само, як і у попередніх виставках, але додалася ще можливість попрацювати з колекцією ЦСМ «Білий світ», що мені видалося цікавим доповненням, оскільки в колекції є багато перетинів з колекцією Хмельницького обласного художнього музею, де відбулася перша «Рожева виставка» Там, правда, роботи з колекції не були залучені, оскільки хотілось попрацювати з іще не музейними/інституційними художницями та художниками, але сама робота багато в чому дуже на мене повпливала як на кураторку.

У київській виставці нарешті з’явилася можливість показати медіароботи, маніфестувати часу виставку у величезному написі назви на початку експозиції, прикріпити колекційного і, до речі, першого мертвого художника (дуже перепрошую, але це факт) Кирила Проценка на стелю. Вперше я собі дозволила трішки поіронізувати й помістити роботу Анатолія Криволапа (мабуть, єдиного автора, який не в курсі, що бере участь у виставці, але це не точно) в куток. Також були доволі інтерактивні роботи — робота Юлії Давлатьорової. Також я вперше підкреслила свою присутність на виставці портретом на рожевій подушці, на яку можна було сісти й подивитись роботу Оксани Казьміної.

«Рожева виставка», вигляд експозиції в галереї «Білий світ»

Усе виглядає як інстаграм — ніби роботи зібрані за хештегом #рожеве. Чи було це відображенням методу, чи метою виставки загалом? Чи дійсно сучасне мистецтво молодих митців «підлаштовується» під рамки інстаграму, на твою думку? Тобто, що всі туди «виходять»?

Ой, Свєто, ні. Я б «Рожеву виставку» з інстаграмом не порівнювала, хоча на мене, звичайно, соцмережі дуже повпливали. Є класний інстаграм, за яким стежу за часів ще першої «Рожевої  виставки», але тут дійсно важливо більше звернути увагу на метод. Я давно працюю з типологією, ще у 2011 році я була адмінкою пабліку вконтакті «колєнкі колєнкі колєнкі», де, власне, постійно публікувались світлини з колінками у різних ситуаціях. Ось десь з тих часів і виник інтерес до розглядання різних явищ через один концептуально вибраний символ/медіум.

Щодо молодого сучасного мистецтва та інстаграму, то думаю, тут більше останнє може іноді виступати виставковою платформою, архівом, книгою референсів, але, як на мене, сучасні практики не варто рамкувати однією платформою, адже часто таке медіа не може в повну силу зображати деякі роботи. Я часто через інстаграм бачу потенціал авторки або автора, і вже потім ми його розгортаємо на виставці. Плюс варто зазначити, що мій проєкт дещо більше про локальне, що не скажеш про той же інстаграм. І це моя свідома позиція, попри те, що навіть у київській виставці є роботи Julie Poly, яка, як на мене, уже значуща в контексті глобального.

Julie Poly, Send Nudes, 2020

Тепер про рожевий колір. Ти говорила про критичність до концепту рожевого як дівчачого кольору. Проте цю критичність я не побачила на виставці. А моя приятелька виказала сумнів, що для людей віком 15-35 років сьогодні це питання — питання рожевого як дівчачого — вже не є актуальним.

Я швидше говорила про соціальні метаморфози рожевого. Погоджусь, що зараз цей колір більш нормалізований ніж, наприклад, років 15 тому, але з тезою твоєї приятельки не погоджусь, оскільки в деяких середовищах цей колір все ще стереотипізований і віковий ценз 15-35 тому не завада. В дитячих садочках рожевий все ще тільки для дівчаток. Повірте, я то не по чутках знаю, адже це торкнулось і мого сина, який зненацька почав відмовлятись одягати рожеві шкарпетки або футболку і використовувати цей колір в малюванні, обґрунтовуючи це тезою, почутою в садку, де працюють виховательки «до 35» також.

Основне — ця тема нескінчена і ще точно певний час актуальна. Я дуже натхненна після виставки та хочу продукувати нові проєкти, не тільки рожеві, хоча впевнена, що і цей проєкт продовжу. А ось як авторка хочу підвести певну лінію, осмислити власну практику на виставці в Detenpyla gallery під назвою «Ювілей/10 років творчості/перша персональна виставка».

Анна Гідора, «Тінь вітру», 2007

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: