Цей текст про австрійську художницю Валі Експорт, практика якої значно вплинула на розвиток фемінізму, сучасного мистецького дискурсу та інтерсекціонального мистецтва.

У рубриці «Знати» ми розповідаємо про філософів, художників, фотографів, письменників та всіх, хто впливають на культуру сьогодні. Попереднім у рубриці «Знати» був текст про цьогорічну лауреатку Нобелівської премії з літератури — Луїзі Глюк.

Хто така Валі Експорт?

Валі Експорт — художниця, яка народилася в місті Лінц (Австрія) у 1940 роках. Її практика базується на концептуальних і феміністських ідеях та включає роботу з перформансами, відеоінсталяціями, кіно, фотографією, комп’ютерною анімацією, скульптурою і текстом. Численність медіумів, з якими працювала художниця, дали розвиток інтерсекціональному мистецтву та ширшому розумінню методів роботи у сучасному мистецтві.

Валі Експорт або «ВАЛІ ЕКСПОРТ» — це псевдонім, який взяла Вальтрауд Ленер (нині — Хьолінгер) у 1967 році. «ВАЛІ» — ім’я її (вже колишнього) чоловіка, «ЕКСПОРТ» — навіяно популярним тоді брендом цигарок. У дитинстві художниця навчалася в школі при монастирі, далі вивчала живопис, малюнок та дизайн в Національній школі текстильної промисловості у Відні.

У 1960-ті роки у Відні працювали аукціоністи Герман Нич, Гюнтер Брус, Отто Мюль та Рудольф Шварцкоглер. Їхня критичність до соціальних норм, яку вони виражали у перформансах та акціях, вплинула й на творчість Валі Експорт. Тезиси Гі Дебора, події травня 1968 року, представлені в його трактаті «Суспільство спектаклю», феміністський рух — усе це знайшло відображення в практиці Валі Експорт, метою якої було показати жіноче тіло поза стереотипами та соціальними уявленнями про його роль та функцію.

У 1968 році разом із художником Пітером Вайбелем (нині — директор Центру мистецтв та медіатехнологій Карлсруе) Валі Експорт створили перформанс «Tapp- und Tast-Kino» (буквально — «вставляй та мацай кіно», «Кіно дотику»), який став програмним. У цьому ж році Валі Експорт створила ще один перформанс, який пізніше був задокументований та представлений у вигляді фото, «Aktionshose: Genitalpanik» («Генітальна паніка»). Обидва перформанси присвячені об’єктивізації жіночого тіла в кіно, тому замість цього художниця пропонує помацати або подивитися на жіночі геніталії в реальності.

Далі Валі Експорт продовжувала працювати з перформансами, кіно та фотографією. Її фільм Facing a Family (1977) став першим мистецьким твором, який було показано на телебаченні. Фільм «Практика кохання» (1985) був представлений на 35-му Берлінському кінофестивалі. Серед інших її фільмів — короткометражний «Синтагма» (1973), «Далекі… Далекі…» (1973), «Невідомі супротивники» (1977), «Я гортаю зображення свого голосу в голові» (2009). Більше про її фільми можна прочитати в статті дослідника кіно Олексія Кучанського, присвяченого її ретроспективі на 49-му кінофестивалі «Молодість».

У 1995–1996 році Валі Експорт була професоркою на факультеті мультимедіа в Академії медіамистецтв в Кельні. Її роботи були представлені в Лондонському інституті сучасного мистецтва, Музеї TATE, Mumok в Відні, Центрі Помпіду в Парижі, MoMA в Нью-Йорку. Серед нагород багато тих, що пов’язані з внеском у розвиток культури Австрії, наприклад, Велика золота нагорода за заслуги перед Австрійською Республікою (2010). Нині авторка продовжує працювати й давати лекції та інтерв’ю.

«Кіно дотику» та «Генітальна паніка» 

Художниця та дослідниця Кеті Чухров, яка вивчала творчість Валі Експорт, у тексті «Прості машини концептуалізму» говорить, що концептуалізм працює з двома чинниками — означуваним та тим, що означає [3]. Простір, який виникає між роз’єднанням цих двох чинників і є тим, що наближує до реальності або навіть самою реальністю. І в цьому й унікальність концептуальних жестів, які не реалізують нових речей, але переозначують старі чи звертають увагу на них так, що це обходить практику «спектаклю» (Гі Дебор) або «симулякру» (Жан Бодріяр), які у наш час маскуються під реальність.

Так, у роботах «Кіно дотику» та «Генітальна паніка», Валі Експорт звертається до проблеми об’єктивації жіночого тіла в кіно. Саме тому вона пропонує глядачам просунути руки в коробку (символізують фалос), яку вона носить на собі (що символізує кінотеатр), та доторкнутися до грудей, дивлячись при цьому їй в очі. Цю акцію, «Кіно дотику», мисткиня проводила на вулицях австрійських міст разом із художником Пітером Вайбелем, який закликав людей долучитися до них у мегафон.

«Генітальна паніка» — перформанс, який авторка зробила в кінотеатрі під час сеансу еротичного фільму. Вона проходила поміж стільців у прорізаних між ніг штанах — тобто її геніталії опинялися на рівні очей людей, які сиділи та переглядали кіно. Далі цей перформанс був задокументований у вигляді фотографії.

В обох перформансах Валі Експорт пропонує «одну з варіацій реальності», як говорить Кеті Чухров. Якщо в акції «Кіно дотику» художниця критично осмислює культуру споживання, в якій жіноче тіло представлене як об’єкт, за перегляд якого потрібно заплатити, то в перформансі «Генітальна паніка» пропонується варіація реальності — як би це виглядало, якби геніталії не були показані на екрані, захищено та відчужено від нас самих, а просто як є, не приховано за симульованою реальністю кіно.

«Конфігурації тіла» 

Валі Експорт працює з жіночим тілом. Наприклад, в роботі «Конфігурації тіла» (1972–1977) авторка замислюється, як тіло співвідноситься з простором, містом, яке наче належить йому, а наче — воно знаходиться в залежності від нього.

Фотографії із серії «Конфігурації тіла» були створені впродовж 1972–1977 року. На них художниця взаємодіє з об’єктами в міському громадському просторі, часто це простори владних структур, які були створені чоловіками. Тут постає питання роботи з патріархальними елементами, які оприявненні в усьому — як у відносинах, так і в об’єктах. Феміністський рух 1970-х зіткнувся з проблемою консервативного мислення жінок, яке ще базується на нацистських постулатах. Це стало поштовхом для розмови про світосприйняття жінок на території післявоєнної Європи. Феміністський рух 1970-х ставив питання про вихід з соціально-догматичного ладу, в якому ролі жінок та чоловіків було обмежено загальноприйнятими поняттями.

«Я абсолютно впевнена, що мистецтво може змінити світ», — говорить Валі Експорт в інтерв’ю 2019 року. Цією ж думкою насичені її роботи, створені у різних медіа, в яких художниця звертається до глядача та показує шляхи осмислення стереотипів і положень щодо себе та свого тіла, показує ролі, які вже не є дієвими, а також замислюється над тим, яким може стати політичне прочитання тіла надалі.

Джерела

[1] Олексій Кучанський. Революція дрібниць: про ретроспективу Валі Експорт на 49-тій Молодості. Your Art

[2] Митрофанова Алла. Феминистский перфоманс и обнаружение тела. 1970-е.

[3] Чухров Кети. Простые машины концептуализма. Художественный журнал № 69 2008

[4] Чухров Кети. Тело как политический эксцесс. Theory&Practice.

Світлана Лібет