Олексій Зінченко, художник і учасник фестивалю

За попередньою домовленістю з кураторками фестивалю Марією Вторушиною і Дар’єю Кольцовою я надав своїх п’ять робіт із серії Earth., присвяченої дослідженню кладовищ всередині міст і взаємодії людини з ними. У день виставки я приїхав, щоб особисто їх монтувати (з Дар‘єю Кольцовою) в місцях, які були узгоджені та нанесені на карту фестивалю. Три роботи перебували всередині зони фестивалю, а дві — на центральній вулиці при підході до нього. Буквально через 30 хвилин надійшов сигнал про те, що роботи терміново потрібно прибрати з центральної вулиці. Оскільки це було неможливо зробити моментально, то їх просто завісили ганчірками.

Увечері цього ж дня я повертався з друзями додому і, випадково проходячи повз одну з робіт, побачив, як двоє намагаються її демонтувати. Описую короткий зміст 30-хвилинної бесіди з активістами, які представилися як організація, що допомагає ботсаду: «Так, ми знаємо, що всі місця були узгоджені з адміністрацією, але директриса ботсаду, коли побачила ці роботи, мало не зомліла і сказала терміново їх прибрати, бо тут гуляють діти, а бабусі ходять до церкви, яка знаходиться неподалік». На питання, чи є у них договір або якесь юридичне право займатися демонтажем і чому цим не займаються представники самого фестивалю, вони не відповіли. В кінці розмови на місце події прийшла Марія Вторушина і домовилася вранці перенести ці роботи в інше місце.

Наступного дня мені прислали фотографії моїх зруйнованих робіт друзі, але не тих, які переносили з центральної вулиці, а тих, до яких спочатку претензій не було з боку ботсаду. Хто це зробив, я не знаю. За словами кураторів — активісти з різних груп.

У підсумку роботи весь час поверталися на місце, але потім їх знову хтось руйнував, і так тривало 3 дні, поки йшов фестиваль.

Від себе хочу зазначити, що це кричущий випадок, яких, на жаль, дуже багато. З одного боку — адміністрація ботсаду як офіційне представництво, з іншого — активісти-вандали. Мета художника категорично не нав’язати свою думку, а звернути увагу. Зі мною можна не погоджуватися, для цього є публічний простір, де всі можуть висловлювати свою думку, але фізично псувати і знищувати — це якесь дике середньовіччя. З таким порядком неможливо серйозно говорити про свободу і громадянське суспільство, про яке так всі мріють, тим більше на території сучасного мистецтва. Позиція кураторів повинна бути максимально принциповою в такому випадку, позаяк вони відповідають в першу чергу за збереження робіт художника, а факт цензури повинен бути освітлений максимально публічно. Ніякі внутрішні домовленості не можуть бути більш пріоритетними.

Хочу зазначити, що при створенні проєкту (листопад 2019 — дотепер) я не переслідував ніяких інтенцій для того, щоб хоч якось резонувати або зробити подібний ефект. Я абсолютно щиро вважаю дану тему важливою для дослідження.

Марія Вторушина, кураторка фестивалю

Работы постоянно переворачивали и чем-то накрывали, мы возвращали их на место по несколько раз в день! Их переворачивали, скорее всего, посетители ботанического сада. Из экспозиции убирать их я отказалась, хотя это было требование ботанического сада. Мы постоянно возвращали их на место. Желающих убрать или навредить им было как минимум три группы: Svitlo Concert, по мнению которых их гости не должны видеть эти снимки, работники сада, которые их накрывали в первый день и настаивали  на демонтаже, и люди, которые приходили в церковь. Работы покинули выставку только по ее окончании, и их экспонирование я физически поддерживала, возвращая их каждый раз на место и чиня стенды по два раза в день.

Костянтин Дорошенко, мистецький критик та куратор

Цензура та погром мистецьких робіт на Earthmate Eco Festival — ілюстрація потворного карго-культу, що захопив українське суспільство. Артикульовані цивілізованим світом складні виклики сприймаються тут здебільшого як мода, привід для хайпу або вечірки. Екоактивісти, що знищують фотографії цвинтарів, — втілення неадекватності та глупоти. Бо роботи Олексія Зінченка на виставці несли найбільш релевантний екоаджендіпосил, нагадуючи, що людина є смертною як частина природи. Куратори ж проявили себе як обслуга модної тусовки, масовики-витівники, що ліплять події під популярну тенденцію. Бо інакше вони б не закривали очей на цензуру, оперативно зробили б заяву з цього приводу, викликали б поліцію за фактом вандальства та достроково закрили б спаплюжений проєкт. Наразі ж вийшла дискредитація і кураторства, і мистецтва, і екології.