Підтримати

Самоізоляція — можливість навчитися комунікувати

exc-5e8263d6856e200e373d374b
exc-5e8263d6856e200e373d374b

Леонiд Марущак у селi Замисловичі, Полісся. Березень 2020 року. Світлина: Марта Білас

Леонiд Марущак у селi Замисловичі, Полісся. Березень 2020 року. Світлина: Марта Білас

Комунікація— термін, який має кілька значень. Все частіше цей термін використовується в контексті (передача, розповсюдження) інформації. Окрім іншого, комунікація — це ще обмін інформацією.

Пишу цей допис на початку другого тижня карантину. Перший тиждень ретельно аналізував усе побачене, почуте на предмет культурного продукту та доступ до нього в умовах карантину (кризи). Поміж безперервних інформаційних викидів, які стосуються вірусу, дуже рідко помічав щось, де була б мова на кшталт: «Що будемо робити далі? Усі не помремо!».

Наприкінці першого тижня самоізоляції нерідко почав зустрічати в стрічці facebook пости наступного характеру: «Порекомендуйте фільм, книгу, заняття». Такий собі обмін «культурним контентом» може допомогти скоротати тижні два. Але є всі шанси просидіти на карантині місяців зо три. То чому б не використати цей час з користю для того, аби навчитися якісно, конструктивно та, головне, результативно комунікувати між собою (тими хто продукує та підтримує створення культурного продукту і його споживачами).

Починаючи від самого початку існування видання Your Art я маю змогу писати дві колонки. Перша — це «Гроші та культуру». Друга — це про надзвичайне як явище у нашому буденному, не помічене або забуте. По правді, я був здивований отримати від Насті Калити пропозицію писати для одного з найпомітніших видань в українській культурі. Я не журналіст, не публіцист, але маю неабиякий досвід, який не можна недооцінювати. Та що найважливіше — маю розуміння чому необхідно цей досвід передати тим хто є або може статименеджером у сфері культури. Це дуже своєрідна сфера — бо вона українська.

Ось тут всі мої попередні дописи про «гроші і культуру» (хто ще не читав) та поки єдиний допис про унікальне, єдине в своєму роді, та на жаль забуте — звісно ж про музей.

В останньому дописі я обіцяв, що напишу про комунікації. Тоді я й гадки не мав, що та обіцянка підштовхне мене до роздумів над тим, наскільки важливо навчитись ефективно комунікувати «між собою». Що таке «між собою»? Це комунікація між командою, спільнотою, взагалі усіма, хто займається питанням культурного менеджменту, навіть якщо ти не культурн(а)ий менеджер(ка).

Більшість з тих, хто читатиме цю статтю, з жахом усвідомлює, що більшість заходів культури можуть бути скасовані якщо не до осені, так можливо взагалі до кінця року — така собі «світова тенденція». Проблема? Так, для споживача. Можливість? Так, для того, хто продукує культурний продукт.

Як бути споживачеві? А тут би мало б з’явитись глобальне усвідомлення на державному рівні — чи є достатньо доступного культурного контенту для українців за умови, що ми не можемо навіть в бібліотеку піти. Робота, хатні клопоти, нерозуміння того ж таки сучасного мистецтва та задоволення власних потреб більш доступними та примітивними формами дозвілля (якими не рідко просто «вбивають час») такі як тєлік, та поодинокі походи до кінотеатру. Погодьтеся, чим більше часу ми проводимо в ізоляції, тим більше ми починаємо замислюватися, чим зайняти цей час. Раніше ми піддавались інерції. Не маю сумнівів, більшість «споживачів» продовжуватимуть задовольняти свою «культпотребність» доступними продуктами з моніторів телевізора та всесвітньої мережі. Найбільш ходовим стане кінематографічний продукт, серіали.

А що там в нас з українським кінопродуктом, яким звітувало Держкіно перед урядами за останні роки? Можливо настав час подумати про звіт перед населенням, яке і так цікавиться одне в одного «щоб-то подивитися». Така собі дистрибуція. І тут вже мова навіть не про кінотеатри (яких не залишилось), а безпосередньо в кожен дім (без перебільшення). Я погоджуюся, більшість відзнятого хай краще залишається на флешці в папці зі звітом в архівах Держкіно! Та все ж, там є контент, який міг би бути доступними і головне актуальним для українського споживача, особливо під час карантину.

Насправді, є ті хто завчасно попіклувався про те аби почати збирати на одній платформі якісний український кіно-контент: takflix.com. Та ця платформа та команда, яка нею займається, мала б отримати колосальну підтримку аби популяризувати серед ізольованих українців той ресурс де можна знайти якісний продукт.

А як комунікувати, наприклад, музеям, основний принцип роботи яких — це комунікація з відвідувачами, в першу чергу, через експозицію. Останні чотири роки ми реалізуємо проєкт« Музей відкрито на ремонт».Окрім як з музейними працівни(цями)ками Донецької та Луганської областей, ми підтримуємо ще сталий зв’язок з багатьма музеями по всій Україні. Більшість музеїв мають сайти та facebook-сторінки, деякі — навіть insatgram. От я особисто часто питаю у музейної спільноти: «Чому б не постити у facebook регулярно короткі (наголошую на слові короткі) пости про музей, експонати, локальну історію, природні та кліматичні особливості, і так далі, а не лише анонси подій та перерости з інших пабліків?». Постійно чую одне й те саме! «Часу на то все нема, ми постійно робимо якусь нагальну роботу. Виконуємо вказівки управлінь, Рад та Міністерства. А окремої штатної одиниці для такого не виділяють». Ну що ж, дорогі музейники та музейниці, настав час! Ну ж бо знайдіть сили та бажання відірватись від статистики хворих, та напишіть допис на своїй сторінці, чи музейній, про те що відвідувачі могли бачити в музеї до карантину і куди зможуть ходити за інформацією в перший день після закінчення карантину.

Та, все ж таки, нам потрібно вчитись новим формам комунікацій. Культмасові заходи ставатимуть менш потрібними. Вся ця ситуація з карантином і самоізоляцією (якщо це буде навіть три місяці) змінить суспільство. Ми можемо почати уникати масових зібрань, та навіть тривалого перебування в місцях таких як кінотеатр, концерт, презентації виставок, і так далі.

Сьогодні є всі шанси, що в світовій практиці будуть вводитися зміни у вимоги до проведення різноманітних масових заходів. Що в такому випадку? Невже ми втратимо змогу оцінки актуальності проєктів за кількістю тих хто прийшов (що поки є чи не основним індикатором успішності проєкту)? Аж ніяк ні! І нинішня ситуація тому доказ. Щобільше, ми тепер, як ніколи, будем страждати від того, що не вміло комунікуємо навіть наявний культурний продукт!

А що ж робити з запланованим, яке можуть перенести або навіть скасовувати? Адаптувати до нових реалій, та нових форм споживання! Досліджуйте суспільство та нові канали комунікації.

Саме зараз більшість культменеджменту України чекає на результати від УКФ. По деяким програмам немає жодних інфовикидів, по решті йде переговорний процес, про який дехто навіть і не в курсі.

В цьому сезоні до УКФ я подав 4 заявки від свого ФОПа і ще одну заявку ми спільно подали з Вінницькою обласною організацією Національної спілки архітекторів України. Саме її результатів ми чекаємо найбільше. Це проєкт Міжнародної архітектурної резиденції «ДеМодернізм», яку ми плануємо провести в серпні цього року у Вінниці.

Ціль — розробка методології по збереженню архітектурної форми та культурно-інфраструктурного функціоналу нефункціонуючого кінотеатру «Росія» зокрема, та модерністських будівель в цілому в сучасних містах. Це має бути проміжна резиденція «Над Богом», яку ДЕ НЕ ДЕ традиційно організовує раз на два роки з 2015 року. Що, як заявка набере достатній бал, але реалізація не буде можливою, бо діятимуть обмеження на проведення подібних заходів?

Зараз дуже часто контактую з тими, хто так само чекає результатів УКФ і розумію, що більшість вже змирилась з тим, що потрібний баловий результат ще не гарантія того, що буде змога реалізувати проєкти.

Що дійсно буде з культменеджментом, який чи не найбільше постраждає в умовах кризи? Давайте спробуємо донести істину грантодавцям на цьому етапі, що неможливість реалізації проєктів в такому вигляді, як вони були описані в заявках, не є привід для їхнього скасування чи перенесення на наступний рік. Давайте спільно думати над тим, як трансформувати ці проєкти до умов, в яких ми ще можемо в майбутньому опинитись (ми не застраховані від епідемій в майбутньому). Та найголовніше, змога реалізації проєктів в цьому році — це не лише формування нового продукту, який буде доступний в умовах ізоляції, це чи не єдина змога підтримки митців та культ менеджер(ок)ів в умовах кризи, яка йтиме паралельно з епідемією і точно затягнеться на довше.

Чи можливий такий сценарій? Так, якщо ми вдало його прокомунікуємо!

Що я буду робити для того, аби не бути голослівним? Перше! Підготую лист до УКФ з офіційним запитом чи розглядає фонд сценарії, коли усі масові події будуть переноситись, або взагалі скасовані в цьому році. В тому ж таки листі я запропоную свою допомогу у формуванні іншого сценарію, який мною вже підготовлений для (як мінімум) однієї власної проєктної заявки, яка саме зараз проходить переговорну процедуру. Цей проєкт — це «Музей відкрито на ремонт. 2020» в рамках якого планується два всеукраїнські воркшопи для музейної спільноти. А це не менше двохсот людей.

Подібні листи напишу до решти відомих мені донорських організацій, фондів, програм та інше (як українських так і міжнародних).

Та головне, я продовжу комунікувати з тими, з ким реалізував чимало проєктів починаючи з не менш кризового 2014 року. Та буду розповідати, у різних формах, про все те, що ми планували, не змогли реалізувати, та реалізували.

Як було відомо від самого початку, карантин мине! Та чи стане нам часу підготуватися та адаптуватися до нових умов?!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: