13 червня в Мистецькому Арсеналі відкрилася виставка Олега Голосія під назвою «Живопис нон-стоп» за підтримки Українського культурного фонду. Ми потрапили на першу екскурсію ще до відкриття та зафіксували все найважливіше для вас. 70 полотен, 50 графічних творів, 40 фотографій і архівні матеріали з 20 музейних та приватних колекцій України — все це відвідувачі зможуть побачити до 11 серпня.

Роботи Олега Голосія були недоступні протягом десятиліть для українського глядача. Попередня велика виставка відбулася в Києві у Національному художньому музеї ще у 2003 році. За цей час виросло ціле покоління, а зараз для Мистецького Арсеналу «Живопис нон-стоп» — спроба будувати історичний наратив українського мистецтва. Виставка Голосія стала центральною в лінії розповідей Арсеналу про знакові імена художників.

Кураторами проекту виступили Олександр Соловйов, Ігор Оксаметний, Соломія Савчук, Оксана Баршинова та Тетяна Жмурко.  

Олександр Соловйов, куратор 

Творчество Олега Голосия пролетело как комета — всего 6 лет. Нам удалось собрать большое количество полотен — около 70, хотя все наследие — 300.

В 10 залах представлены архивная часть, графика, скетчи, фотографии, видео, но живопись — ключевое. Некоторые из полотен подали с помощью мультимедийной реконструкции, а именно — в последнем зале, где работы были созданы за 4-5 месяцев до смерти.

Ігор Оксаметний, мистецтвознавець, арт-менеджер, куратор 

У часи Олега Голосія актуальною була тема «криза експозиційності». Лінивий не писав про репрезентацію мистецтва у просторі. Картини Голосія — не зовсім картини в класичному розумінні, а об’єкти.

Тетяна Жмурко, мистецтвознавиця, старша наукова співробітниця дослідницького відділу мистецтва XX–XXI століття Національного художнього музею 

Тему замкнутих просторів представляє ключова робота — «Жовта кімната». На ній ми бачимо шахову підлогу, яка стала візитівкою творчості Голосія. Інтерпретувати роботи Олега складно, тому що це наші особисті рефлексії. Ми беремо на себе цю відповідальність, можливо, Олександр Соловйов більшою мірою, оскільки він знав Олега.

Олег Голосій — характерний для свого часу художник, який говорить про злам поколінь, але одночасно і нехарактерний. У його сучасників було більше іронії та недовіри до свого часу, Олег — поет минулого чи майбутнього століть.

Окремо варто згадати про знакову виставку — першу персональну — «Самостійне мистецтво» в ЦБХ (Центральний будинок художника) у Москві в 1991 році. У всіх художників у цей чай виникало питання — що робити з живописом та як його показувати? Багато хто орієнтувався на Москву, де в ці часи панував московський концептуалізм. Олег Кулик — куратор «Самостійного мистецтва» — встановив роботи Голосія на коліщатки й повісив на них дзвіночки. Полотна рухалися й ставали окремими об’єктами.

Оксана Баршинова, завідуюча відділом мистецтва ХХ—початку ХХІ ст. Національного художнього музею України

Для Олега Голосія важливими орієнтирами були Марко Гейко та Василь Цаголов. Перший з них захоплювався румунськими художниками, саме від нього у Голосія ми бачимо «кам’яний стиль» — так ми називаємо його між собою. Роботи, побудовані на кольорових всплесках, — вплив Василя Цаголова.

#block-yui_3_17_2_1_1560500587786_45970 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid { margin-right: -20px; } #block-yui_3_17_2_1_1560500587786_45970 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid-slide .margin-wrapper { margin-right: 20px; margin-bottom: 20px; }

#block-yui_3_17_2_1_1560500587786_55038 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid { margin-right: -20px; } #block-yui_3_17_2_1_1560500587786_55038 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid-slide .margin-wrapper { margin-right: 20px; margin-bottom: 20px; }

Єжі Онух

Алевтіна Кахідзе

Олександр Соловйов та Людмила Березницька