25 травня в рамках Книжкового Арсеналу відбулася презентація книги Дослідницької платформи PinchukArtCentre «Чому в українському мистецтві є великі художниці». Авторки книги перефразували назву критичного тексту американської дослідниці Лінди Нохлін «Чому не було великих жінок-художниць», у якому вона аналізує соціальний статус художниць, можливості освіти та реалізації творчих задумів.

«Ідея книги про місце жінки в контексті історії українського мистецтва до нас прийшла ще у процесі підготовки до виставки «Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище» (кураторки — Таня Кочубинська та Ксенія Малих). Не зважаючи на те, що жінки-художниці були — це все задокументовані факти — але чомусь всі вони залишаються невідомими загалу, на відміну від Олександра Ройтбурда чи Іллі Чічкана. Це стало поштовхом для іншої виставки «Свій простір» ( кураторки – Тетяна Кочубинська та Тетяна Жмурко), яку представили восени 2018 року. Там ми більш історіографічно говорили про значно ширший контекст жінок-художниць. Ця книга — це плід наших роздумів і пошуків відповідей на запитання», — згадує Катерина Яковленко, редакторка та упорядниця книги, учасниця колективу Дослідницької платформи Pinchukartcentre.

«Чому в українському мистецтві були великі художниці» піднімає питання традиції української культури, в рамках якої жінка завжди залишалась в тіні свого чоловіка. Тут варто згадати про Оксану Павленко, яку Бойчук відмовився брати на курс, оскільки, та могла вийти заміж і народити дитину. Говорячи про сьогодення, Катерина Міщенко (співавторка книги та співзасновниця видавництва «Медуза») використовує фемінізм третьої хвилі, щоб розказати коротку історію тіла та тілесності останніх років.

«Тіло зараз знаходиться в постійній загрозі насильства через війну на сході, яка забирає життя і тим самим кидає тінь на всю Україну, тому навіть у далекому Львові люди не можуть відчувати себе захищено», — коментує Катерина.

Книга аналізує та переосмислює біографії та художній спадок мисткинь у контексті українського мистецтва. Авторами текстів стали мистецтвознавиці, координаторки й художниці — Ліда Аполлонова, Катерина Бадянова, Ліза Герман, Галя Глеба, Олена Годенко, Тетяна Жмурко, Тетяна Кочубинська, Катя Міщенко, Влада Ралко і Лера Шиллер.

Дослідницька платформа — це академічний проект, спрямований на створення живого архіву українського мистецтва від початку 1980-x до теперішнього часу, який реалізується силами команди «Дослідницької платформи». Буде зроблена спроба дослідити мистецькі практики в Україні у їхньому широкому розумінні, як інституційні, так і приватні. Такий підхід сприятиме подальшим розвідкам генераційних зрушень і практик. Як наслідок, збільшиться і потенціал виникнення нових інтерпретацій і читання новітньої історії українського мистецтва.