Куратори 

З 2015 року в галереї «Артсвіт» діє низка резиденцій, а виставка «Я під’їжджала до мiста, якого ще не знала» реалізована в межах ІІІ Програми резиденцій «Артсвіт» учасницями напряму «Кураторські програми» за підтримки УКФ. Під кураторством Тетяни Кочубінської над проєктом працювали: Дарина Скринник-Миська, Антоніна Стєбур, Ксенія Ульянова та Анна Філіппова. 

На виставці представлено роботи: Уляни Биченкової та Анни Щербини, Даніїла Галкіна, Катерини Єрмолаєвої та Ларіона Лозового, Анни Звягінцевої, Добрині Іванова, Віри Ковалевської, Софії Козлової, Юрія Кручака та Юлії Костерєвої, Саші Курмаза, Аліси Олєвої та Деббі Кент, Альони Соломадіної, студії 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 і колективу fantastic little splash. 

Місто

Традиційно для програм резиденцій галереї «Артсвіт» ця виставка присвячена перезавантаженню взаємин із містом та дослідженню локальних контекстів. «Я під’їжджала до мiста, якого ще не знала» зосереджена на роботі з «сірими зонами» в місті — «мерехтливими об’єктами» руїн і довгобудів. Ця тема найповніше розкривається у тематичному розділі «Фантазійне будівництво». Так, наприклад, у межах цього блоку можна подивитися документальний фільм «Конкретний і неясний» колективу fantastic little splash, присвячений розмаїттю інтерпретацій «Паруса» — 32-поверхового недобудованого готелю в Дніпрі, що мав би стати символом міста. З темою закинутих будівель також працює студія 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10, яка представила фотодокументацію «Будинок, що став ґрунтом» — про зруйнований цегляний будинок на вулиці Січових Стрільців, 24. У такий спосіб художники створили форму з відсутності форми, об’єм, що поступово та неконтрольовано перетворюється на ніщо. 

Коннективні практики: партисипативність та перформативність  

Лекційна та практична програми виставки здебільшого відбуваються за межами галереї. Організатори проєкту запрошують долучитися до процесу турботи про місто через серію малих жестів: відвідувачам запропоновано відвідати низку воркшопів, прогулянок, інтервенцій, читань і зустрічей у місті для можливості об’єднання та переосмислення (або побудови нових) взаємин із Дніпром. У межах цього тематичного блоку відбулися ініційовані проєктом «Читанка» читанка-прогулянка та пікнік-обговорення тексту Ірини Арістархової «Феміністичний об’єкт», у якому авторка досліджує нові типи мислення про об’єкти й турботу про них, можливі способи «мислити разом із об’єктом», уникаючи вибудовування ієрархічних відносин влади та підпорядкування. Проєкт відбувся у трьох міських локаціях: Палац студентів ДНУ (Палац Потьомкіна) — ресторан «Маяк» — Монастирський острів. Саша Курмаз представив «Симфонію тривоги» на Річковому вокзалі, використавши сім різних сигналів: повітряної тривоги, системи пожежної тривоги у приміщенні, охоронної сигналізації у приміщенні, сирени швидкої допомоги, поліції, МНС та автомобільної сигналізації. Робота була створена в межах VII фестивалю «Конструкція» у співпраці з архітектором і музикантом Олексієм Петровим. Водночас у галерейному просторі міститься партисипативна інсталяція художниць Аліси Олєвої та Деббі Кент The Demolition Project («Проєкт знесення» (2014 — триває)), яка запрошує стерти, вирізати з карти міста будь-які некомфорті об’єкти, вказавши причину свого рішення. 

Турбота

Турбота, як і місто, є невід’ємною смисловою частиною цієї виставки. Тематичний розділ «Налаштування. Процеси. Інструменти» проблематизує поняття турботи, досліджуючи можливі незручність, нав’язливість та репресивність цього явища. Так, наприклад, у межах цього блоку можна долучитися до субверсивної колективної медитації, що є одним із прикладів самотурботи. Використовуючи цей метод, художниця Віра Ковалевська пропонує переосмислити власне виснаження та спрямувати увагу на виробництво колективності. Медитація супроводжуються цитатами з текстів філософів Маркса, Енгельса, Бермана, Жижека та інших авторів. Художниця Анна Звягінцева представила документацію акції «Пересадити дерево» (2020–2021), що була спровокована незаконною забудовою скверу на вулиці Гончара у Києві. Робота, крім проблем міста, також демонструє суперечливу природу турботи і те, як захват може спровокувати благий намір, а благий намір, навпаки, може перетворитися на шкоду.   

Дніпровський центр сучасної культури 

Виставка та публічна програма втілюється у партнерстві з Центром сучасної культури (Dnipro Center for Contemporary Culture або DCCC). Для «Артсвіту» це перша виставка на новій локації. DCCC — простір, що відкрився у жовтні 2020 року. Над ідеєю створення центру організатори працювали більше 5 років, а наразі продовжується реставрація частини другого поверху. Детальніше про те, як формувався простір, його місію та унікальність можна почитати в нашому інтерв’ю з Юлією Овчаренко та Катериною Русецькою за посиланням.